До раю доходять тільки ті, хто не кидає...

По довгій, дикій, стомлюючій дорозі йшов чоловік та пес.


Ішов він собі йшов, втомився, пес теж втомився. Раптом перед ним - оазис!

Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка,

словом, відпочинок.

- Що це таке? - запитав мандрівник у охоронця.

- Це рай, ти вже вмер, і тепер можеш увійти й відпочити

по-справжньому.

- А є там вода?

- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни...

- А поїсти дадуть?

- Усе, що захочеш.

- Але із мною пес.

- Шкодую, сер, із собаками не можна. Його прийдеться залишити тут.

І мандрівник пішов повз.. Через якийсь час дорога привела його

на ферму. У воріт теж сидів охоронець.

- Я хочу пити, - попросив мандрівник.

- Заходь, у дворі є колодязь.

- А мій пес?

- Біля колодязя побачиш поїлку.

- А поїсти?

- Можу почастувати тебе вечерею.

- А собаці?

- Найдеться кісточка.

- А що це за місце?

- Це рай.

- Як так? Охоронець у палацу неподалік сказав мені, що рай - там.

- Бреше він усе. Там пекло.

- Як же ви, у раю, це терпите?

- Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає

своїх друзів.