Публікації
Для них усе – заводи й «пароходи», газотранспортну трубу, атомну енергетику - під російський дах. Українські електронні ЗМІ на московський інтелектуальний абордаж. Гундяєву – всі церкви. А українцям? Напевне, гетто…
У пасхальні дні довелося подивитися передачу «Специальный корреспондент» на російському каналі «РТР. Планета» про те, як зневажають, поганять росіян, подеколи знущаються над ними в Киргизстані та Узбекистані.
І там, і там найбільше, виявляється, кривдять колишніх "старших братів" тим, що при вступі на державну службу вимагають досконало володіти і спілкуватися виключно державною мовою. І ніхто там не церемониться з тими, хто зневажає цю законну вимогу країни.
Я вже не кажу про те, щоб сталося, якби якийсь росіянин назвав там державну мову – мовою сніжного барса, чи винторогого козла. Там, будьте певні, такого не станеться…
Не можуть зрозуміти носії «великого и могучого», що він нікому не потрібен ні на Тянь-Шані і Паміро-Алаї, ні на ариках Ферганської долини. Рідна мова для цих людей – основа їх державності, культури, освіти. І цим вони істинно дорожать.
У Киргизстані російський журналіст попросив місцевого хлопчика-росіянина зі свого шкільного підручника історії (виданого, до речі, російською мовою) прочитати два абзаци про те, як в якомусь там віці російські війська порубали на шматки понад шість сотень беззбройних киргизів…
Висновок телевізійників: жахливе неподобство. Треба за будь-що добитися вилучення цього факту з історії Киргизстану. Закликають дол. цього свій уряд і депутатів держдуми…
Чи не нагадує вам, друзі все це те, що вчиняється московітами щодо України. До нашої мови, історії, культури. Коли останнім часом буквально до всього національного українського є точка зору імперської цензури. Вчиняються спроби жорсткого диктату. В усьому безцеремонно і нахабно намагаються поставити Київ на місце. Втягнути його в орбіту всіх своїх «старшобратських» інтересів.
Щоправда є одна суттєва різниця. Висновок знімальної групи, і гостей студії, а серед них були науковці і високопосадовці, в тому числі і представник президента Росії з якихось там напрямків Михайло Швидкой - один. У цих азіатських країнах повороту до російського панування вже не буде ніколи. Це втрачені зони для Росії.
Хіба що влаштовувати нову м’ясорубку на кшталт тієї, про яку описується в історії Киргизстану…
Мабуть, саме оця безвихідність із утратою свого віковічного впливу на окремі окраїни СРСР (додайте сюди абсолютну втрату всієї Балтії, Грузії) і зумовлюють у Москві справжнє шаленство щодо буйного орусачення України.
У результаті національних зрад, як на мене, зокрема, з боку недолугого правителя Віктора Ющенка, недалекоглядної і хворобливої щодо своїх дивних «канцлеровських» забаганок Юлії Тимошенко, примітивних і лубочних «противсіхів», до влади проштовхнули. Напевне ж, не без допомоги північного сусіда, групу донецьких. Основу яких складають національні безбатченки.
У Москві чудово зрозуміли, що це зоряний час для нового буквального закабалення України голими руками…
Поки на чолі незалежної держави стоїть людина, яка є наперстком в руках у головного московського попа Кіріла (Гундяєва), поки український уряд очолює маркшейдер із Калуги. А в його найближчому оточенні знаходиться вся «рускоговорящая» команда. Котра й на подих, як чорт ладану сторониться всього українського, глибоко національного.
Ви думаєте Росія не підкине коштів для того, щоб прикупити ще два-три десятки зрадників у парламенті, аби конституційною більшістю в триста голосів зробити російську другою державною мовою?
У Москві наче розв’язалася торба. В Україну їдуть і їдуть заздалегідь проінструктовані, навчені, добряче оплачені агенти впливу. Насамперед, головними дійовими особами на українські телевізійні канали. До значного числа тих, котрі в поті чола вже трудяться тут.
Ви, приміром, хоч раз останнім часом бачили передачу в Шустера чи Кисельова, де б не було гостей із Москви, чи вони не вчили нас жити через сателіт?
Ви хоч один останнім часом спостерігали великий концерт із Києва, який би вівся української і без обов’язкового конферансьє із кремлівської тусовки?
Це кажуть тому, що українські правителі і персонально мер Одеси О. Костусєв не можуть зрозуміти про що говорять зі сцени національні шансоньє…
Тільки ж як це все виходить так, що вулиця з Москви до Києва і по всій Україні для агентів впливу є дорогою з одностороннім рухом? Звідтіля сюди із спецзавданнями залюбки літаками і вагонами СВ летять і котять журналісти, політологи, політики, артисти, усі ті, хто впливає на маси, створює інтелектуальну агресію на нашу національну аудиторію. А ось нашим у зворотному напрямку, даруйте, – зась. І миша не прошмигне.
Я до того, що як стало відомо, у ніч на 25 квітня на першій російській залізничній станції Суземка, прикордонники РФ висадили із українського поїзда і «етапували» назад в Україну відомого українського журналіста Миколу Хрієнка. При цьому наряд «зеленопогоннників» сповістив, що йому офіційно заборонений в’їзд до Російської Федерації.
Микола Хрієнко журналіст особливого амплуа. Мене звела із ним доля по спільній роботі в газеті «Сільські вісті». Знаю, що до особливої його творчої обдарованості відноситься і якась феноменальна прив’язаність до тем. Вірність їм він несе через усе життя.
Приємний, талановитий дивак із рідкісною відданістю журналістському ремеслу.
Микола, приміром, свого часу кинув роботу в центральній пресі і подався організовувати, налагоджувати випуск газети Чорнобильської АЕС. Там трудився багато-багато літ. В Україні, повірте, не має більш посвяченого в чорнобильські проблеми журналіста як Микола Хрієнко.
Років із три тому випадково зустрів його на Хрещатику. Він поспішав на залізничний вокзал купувати квитки кудись у глиб Росії. Розповів, що досліджує тему українців, які мешкають за Уралом.
У ніч на поливний понеділок після цьогорічної Пасхи Микола їхав до Москви. Він мав на меті побувати на траурному мітингу чорнобильського меморіалу на Митинському кладовищі білокам’яної. Там, як відомо, покояться 27 ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Серед них герої-пожежники, які в перші години після трагедії отримали надвисоку дозу опромінення. Серед інших - молоді хлопці-українці – Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тишура, Микола Титенок, чиїми іменами названі вулиці в наших містах і селах.
Журналіст Хрієнко мав на меті передати для українських ЗМІ репортажі про вшанування пам’яті чорнобильців на московському чорнобильському меморіалі. Святу справу задумав чоловік. І як завжди, все робив за власний кошт.
У зв’язку із цим нахабством, хочеться й запитати. Що ж це за «руській мір» такий вони хочуть улаштувати тут, в Україні?
Щоб для них усе – заводи й «пароходи», газотранспортну трубу, атомну енергетику - під російський дах. Українські електронні ЗМІ на московський інтелектуальний абордаж. Гундяєву – всі церкви з перетворенням їх у юридичні особи, позбавленням їх оподаткування…
І ще для «руського міра» тисячі великих і малих вигод.
А що ж українцям?
Невже не зрозуміло – гетто…
Олександр Горобець
Корреспондент (27.04.2011 13:09:17) durdom.in.ua
У пасхальні дні довелося подивитися передачу «Специальный корреспондент» на російському каналі «РТР. Планета» про те, як зневажають, поганять росіян, подеколи знущаються над ними в Киргизстані та Узбекистані.
І там, і там найбільше, виявляється, кривдять колишніх "старших братів" тим, що при вступі на державну службу вимагають досконало володіти і спілкуватися виключно державною мовою. І ніхто там не церемониться з тими, хто зневажає цю законну вимогу країни.
Я вже не кажу про те, щоб сталося, якби якийсь росіянин назвав там державну мову – мовою сніжного барса, чи винторогого козла. Там, будьте певні, такого не станеться…
Не можуть зрозуміти носії «великого и могучого», що він нікому не потрібен ні на Тянь-Шані і Паміро-Алаї, ні на ариках Ферганської долини. Рідна мова для цих людей – основа їх державності, культури, освіти. І цим вони істинно дорожать.
У Киргизстані російський журналіст попросив місцевого хлопчика-росіянина зі свого шкільного підручника історії (виданого, до речі, російською мовою) прочитати два абзаци про те, як в якомусь там віці російські війська порубали на шматки понад шість сотень беззбройних киргизів…
Висновок телевізійників: жахливе неподобство. Треба за будь-що добитися вилучення цього факту з історії Киргизстану. Закликають дол. цього свій уряд і депутатів держдуми…
Чи не нагадує вам, друзі все це те, що вчиняється московітами щодо України. До нашої мови, історії, культури. Коли останнім часом буквально до всього національного українського є точка зору імперської цензури. Вчиняються спроби жорсткого диктату. В усьому безцеремонно і нахабно намагаються поставити Київ на місце. Втягнути його в орбіту всіх своїх «старшобратських» інтересів.
Щоправда є одна суттєва різниця. Висновок знімальної групи, і гостей студії, а серед них були науковці і високопосадовці, в тому числі і представник президента Росії з якихось там напрямків Михайло Швидкой - один. У цих азіатських країнах повороту до російського панування вже не буде ніколи. Це втрачені зони для Росії.
Хіба що влаштовувати нову м’ясорубку на кшталт тієї, про яку описується в історії Киргизстану…
Мабуть, саме оця безвихідність із утратою свого віковічного впливу на окремі окраїни СРСР (додайте сюди абсолютну втрату всієї Балтії, Грузії) і зумовлюють у Москві справжнє шаленство щодо буйного орусачення України.
У результаті національних зрад, як на мене, зокрема, з боку недолугого правителя Віктора Ющенка, недалекоглядної і хворобливої щодо своїх дивних «канцлеровських» забаганок Юлії Тимошенко, примітивних і лубочних «противсіхів», до влади проштовхнули. Напевне ж, не без допомоги північного сусіда, групу донецьких. Основу яких складають національні безбатченки.
У Москві чудово зрозуміли, що це зоряний час для нового буквального закабалення України голими руками…
Поки на чолі незалежної держави стоїть людина, яка є наперстком в руках у головного московського попа Кіріла (Гундяєва), поки український уряд очолює маркшейдер із Калуги. А в його найближчому оточенні знаходиться вся «рускоговорящая» команда. Котра й на подих, як чорт ладану сторониться всього українського, глибоко національного.
Ви думаєте Росія не підкине коштів для того, щоб прикупити ще два-три десятки зрадників у парламенті, аби конституційною більшістю в триста голосів зробити російську другою державною мовою?
У Москві наче розв’язалася торба. В Україну їдуть і їдуть заздалегідь проінструктовані, навчені, добряче оплачені агенти впливу. Насамперед, головними дійовими особами на українські телевізійні канали. До значного числа тих, котрі в поті чола вже трудяться тут.
Ви, приміром, хоч раз останнім часом бачили передачу в Шустера чи Кисельова, де б не було гостей із Москви, чи вони не вчили нас жити через сателіт?
Ви хоч один останнім часом спостерігали великий концерт із Києва, який би вівся української і без обов’язкового конферансьє із кремлівської тусовки?
Це кажуть тому, що українські правителі і персонально мер Одеси О. Костусєв не можуть зрозуміти про що говорять зі сцени національні шансоньє…
Тільки ж як це все виходить так, що вулиця з Москви до Києва і по всій Україні для агентів впливу є дорогою з одностороннім рухом? Звідтіля сюди із спецзавданнями залюбки літаками і вагонами СВ летять і котять журналісти, політологи, політики, артисти, усі ті, хто впливає на маси, створює інтелектуальну агресію на нашу національну аудиторію. А ось нашим у зворотному напрямку, даруйте, – зась. І миша не прошмигне.
Я до того, що як стало відомо, у ніч на 25 квітня на першій російській залізничній станції Суземка, прикордонники РФ висадили із українського поїзда і «етапували» назад в Україну відомого українського журналіста Миколу Хрієнка. При цьому наряд «зеленопогоннників» сповістив, що йому офіційно заборонений в’їзд до Російської Федерації.
Микола Хрієнко журналіст особливого амплуа. Мене звела із ним доля по спільній роботі в газеті «Сільські вісті». Знаю, що до особливої його творчої обдарованості відноситься і якась феноменальна прив’язаність до тем. Вірність їм він несе через усе життя.
Приємний, талановитий дивак із рідкісною відданістю журналістському ремеслу.
Микола, приміром, свого часу кинув роботу в центральній пресі і подався організовувати, налагоджувати випуск газети Чорнобильської АЕС. Там трудився багато-багато літ. В Україні, повірте, не має більш посвяченого в чорнобильські проблеми журналіста як Микола Хрієнко.
Років із три тому випадково зустрів його на Хрещатику. Він поспішав на залізничний вокзал купувати квитки кудись у глиб Росії. Розповів, що досліджує тему українців, які мешкають за Уралом.
У ніч на поливний понеділок після цьогорічної Пасхи Микола їхав до Москви. Він мав на меті побувати на траурному мітингу чорнобильського меморіалу на Митинському кладовищі білокам’яної. Там, як відомо, покояться 27 ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Серед них герої-пожежники, які в перші години після трагедії отримали надвисоку дозу опромінення. Серед інших - молоді хлопці-українці – Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тишура, Микола Титенок, чиїми іменами названі вулиці в наших містах і селах.
Журналіст Хрієнко мав на меті передати для українських ЗМІ репортажі про вшанування пам’яті чорнобильців на московському чорнобильському меморіалі. Святу справу задумав чоловік. І як завжди, все робив за власний кошт.
У зв’язку із цим нахабством, хочеться й запитати. Що ж це за «руській мір» такий вони хочуть улаштувати тут, в Україні?
Щоб для них усе – заводи й «пароходи», газотранспортну трубу, атомну енергетику - під російський дах. Українські електронні ЗМІ на московський інтелектуальний абордаж. Гундяєву – всі церкви з перетворенням їх у юридичні особи, позбавленням їх оподаткування…
І ще для «руського міра» тисячі великих і малих вигод.
А що ж українцям?
Невже не зрозуміло – гетто…
Олександр Горобець
Корреспондент (27.04.2011 13:09:17) durdom.in.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар