Хто ясно мислить, той ясно формулює.
Iscriviti a vagabondo_str
Публікації
Усі коментарі
субота, 30 квітня 2011 р.
«Війна — український рахунок» серія 5-9 повна версія
«Війна — український рахунок» серія 5-9 повна версіяНас довго навчали, що ніякої війни в Україні не було, а діялося все те в Радянському Союзі. Наявність самої України у ті часи, у відриві від Радянського Союзу, й досі трактують часом як вигадку «панів з галичанських закутків, котрим примарилося щось таке самостійне й автономне». Тому й вести мову про підсумки цієї війни з української точки зору було неприпустимим. Тому існує підтвердження — Олександр Довженко спробував зробити це в сценарії «Україна в огні» й отримав вердикт «націоналіста» і до самої смерти не зміг його позбутись.ожна з дев'яти серій має свою проблемно-тематичну визначеність. У фільмі демонструється величезна кількість воєнної хроніки, незрідка тієї, яка досі не була на екранах. А як і була, то в іншій інтерпретації. Та найголовніше — це свідки тих подій, для кого війна стала майже основною частиною їхньої долі. Автор фільму намагається зберегти об'єктивність, надаючи можливість висловитися усім, навіть якщо їх погляд на одну й ту ж саму подію є діаметрально протилежним. Буковський не намагається заперечити чи змінити офіційні судження про війну, він не змагається з істориками. Він просто дає слово людям, чий рахунок війні — особистий і незаідеологізований. Як сказано в заключному закадровому коментарі, хто раніше мовчав — надто драматично думали й згадували вони війну, надто не вписувалися їхні версії в історичний офіціоз. А «без них рахунок неповний...». За режисуру цього фільму Сергій Буковський був удостоєний української премії «Телетріумф» (2003).
пʼятниця, 29 квітня 2011 р.
Про червоний прапор або нехитра гра бім-бом...
Кожної весни, ближче до 9 травня, в Україну неодмінно вкидується чергова доза провокацій. Вкидують кому не ліньки. А оскільки принципова схема всіх провокацій є приблизно однаковою, то наші ліниві провокатори просто запозичують ідеї у сусідів.
Сьогодні, звичайно ж, у старших братків. У них досвід багатющий. Коли Владімір Путін прийшов до влади він "для сосредоточения страны" сконструював специфічну двоголову ідеологію поєднавши і царську і комуністичну парадигму – царські прапор та орел, зате гімн та КГБ-ФСБ совєтські.
Звісно, що цей ідеологічний покруч не має нічого спільного з логікою. Але дозволяє сакралізувати клептоманську владу російського олігархату. Дуже істотним елементом цього антинародного режиму є узурпація права бути спадкоємцями Перемоги у Другій світовій війні у Європі. Ну звісно в окопах гинули тільки бійці невидимого фронту прямими спадкоємцями яких і є режим в Росії. А також власники паспортів Російської Федерації. Нещодавно виявилося, що вони є єдиними спадкоємцями – принаймні так вже зовсім пустившись берега нещодавно висловився Путін.
Одним з елементів такого ідеологічного прикриття для влади в сусідній країні і є створення міфологеми "Знамени Победы" – комуністичного червоного прапора, який більшовики зробили прапором совєтської імперії. Ці знамена вітер рвав і над ГУЛАГом, і над арміями зеків, яких гнали в бій без зброї, і над хлопцями з Лівобережжя та Правобережжя, а також Галичини, яких необстріляними, як гарматне м'ясо, кидали у різні "котли". Щоправда і над переконаними чи задурманеними – теж правда. І чи не під цим червоним "Знаменем победы" 1 вересня 1939 року Сталін з Гітлером і розпочали цю криваву війну?
На цьому прапорі стільки крові, що аж сочиться. Воно стало знаменням жаху, нелюдського відношення до своїх солдатів. Якщо Вермахт втратив 4 мільйони солдат, то військові втрати Червоної армії склали 26,4 мільйонів солдат! Ось так воювали "отцы-командиры" – трупами закидували! Під червоним прапором! Прапором кровавих сліз. Тому й змінили його у 1991 році на російський триколор та українське синьо-жовте знамено, щоб кривава комуністична бійня не повторювалася – ні через гітлерівсько-сталінські зговори, ні через некомпетентність червоних командирів. (Б.В.Соколов "Цена войны. Людские потери СССР и Германии, 1939-1945 гг.": http://www.infran.ru/vovenko/60years_ww2/demogr8_1.htm)
Та вернімось до сьогодення – маючи неабиякі геополітичні плани у "блиском зарубежье", тобто у країнах, що колись входили до СССР, – російські політики та політтехнологи, що працюють у цих країнах почали накидувати цю почварну самодержавно-кагебістську дурню й іншим країнам. Тим більше, що за останні десять років вони натворили там чимало п'ятих колон, які не без радості прийняли цю ідеологічну суміш.
Тому й готуються в Україні марші колон під червоним "Знаменем Победы" та московськими попами з хрестами та хоругвами. Сюрреалізм якийсь – хто-хто, а комуністи вирубали тих самих попів без ліку. Хоча, які священники з підвербованих ще КГБ "служителей культа"?
Ту саму технологію цього року пробують застосувати в Україні і місцеві політичні "разводилы". З "покращенням життя вже вчора" не вийшло – найтупіший зрозумів, що "щось не теє". Тому увагу суспільства потрібно відвернути. Безкінечний танці бенкердорфа з арфушем та лохотрони шустерів-кисельових вже нікого не цікавлять. Потрібне щось нове, щоб відволікти увагу клієнта (тобто народу) від спритних рук шулерів, які, попри вже повальне зубожіння, встигають прикуповувати найбагатші апартаменти десь у Лондоні чи Парижі. Головне, щоб за руками не встигали дивитися...
А тому розробляється нехитра схема – гра у бім-бом. Бім та Бом – це два джокери, по-народному – клоуни, з одного рукава, рукава Великого Шулера – здогадайтесь кого.
Одним Бімом є такі собі грізні одесько-кримські партії "Родина" та "Русское единство", які за кілька місяців до 9 травня анонсують свою переможну ходу вулицями "вражеского бандеровского Львова" – просто таки "поверженого нацистського Берлина".
Другим Бомом є грізне Всеукраїнське об'єднання Свобода, яке дає гідну відсіч підступам ворогів нації – очевидно відстоює "обложений Львів". Устами пануючої у обласній раді фракції ВО Свобода забороняє використовувати червоний прапор та готується до "бойових дій" на вулицях Львова.
Все це повторюється в інших радах – і гра запущена. Знову ми займаємося чим завгодно, тільки не справді істотними справами. Б'юсь об заклад, що наступним "розводіловом" буде ламання списів довкола Великого герба України – бо ж це сьогодні головне...
А питання лавиноподібного зубожіння під проводом всіх цих борців та професіоналів – дурниця. Проблема єдності країни, яку вони роздирають – дурниця. Жирування професіональних захисників народу на тілі того ж народу – дурниця.
Вся ця веремія "врагів з супостатами" супроводжується спектакулярними поданнями у найоб'єктивніші в світі українські суди, які відміняють рішення бунтівних обласних рад. Окреме соло відведене прокуратурам.
А крім того Верховна рада по-панськи про всяк випадок підвішує це питання – вносить у порядок денний Верховної ради, але не вирішує остаточно – президент тягне кота за хвіст. І весь народ губиться у здогадах, що ж буде – нестимуть червоне комуністичне знамено по Хрещатику знову – підморгуючи та евфемічно називаючи його "Знаменем Победы" чи ні? "Вот в чем вопрос – бить или не бить!" Просто Шекспір якийсь.
Все це були б чергові мерзенні політичні трюки, якби за цим не стояли дійсно мільйони жертв тієї м'ясорубки, яка й закінчилася не то 8, не то 9 травня. А для вояків УПА ще на кілька літ пізніше. А також старі люди, що доживають віка. З усіх армій – і Червоної і Повстанської. І гидко дивитися, як мордаті мужлани використовуватимуть їх, вкотре прикриватимуться ними тільки для того, щоб і далі грати у свої наперстки та жирувати на тілі України.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4dba94c6dcb0a/
Сьогодні, звичайно ж, у старших братків. У них досвід багатющий. Коли Владімір Путін прийшов до влади він "для сосредоточения страны" сконструював специфічну двоголову ідеологію поєднавши і царську і комуністичну парадигму – царські прапор та орел, зате гімн та КГБ-ФСБ совєтські.
Звісно, що цей ідеологічний покруч не має нічого спільного з логікою. Але дозволяє сакралізувати клептоманську владу російського олігархату. Дуже істотним елементом цього антинародного режиму є узурпація права бути спадкоємцями Перемоги у Другій світовій війні у Європі. Ну звісно в окопах гинули тільки бійці невидимого фронту прямими спадкоємцями яких і є режим в Росії. А також власники паспортів Російської Федерації. Нещодавно виявилося, що вони є єдиними спадкоємцями – принаймні так вже зовсім пустившись берега нещодавно висловився Путін.
Одним з елементів такого ідеологічного прикриття для влади в сусідній країні і є створення міфологеми "Знамени Победы" – комуністичного червоного прапора, який більшовики зробили прапором совєтської імперії. Ці знамена вітер рвав і над ГУЛАГом, і над арміями зеків, яких гнали в бій без зброї, і над хлопцями з Лівобережжя та Правобережжя, а також Галичини, яких необстріляними, як гарматне м'ясо, кидали у різні "котли". Щоправда і над переконаними чи задурманеними – теж правда. І чи не під цим червоним "Знаменем победы" 1 вересня 1939 року Сталін з Гітлером і розпочали цю криваву війну?
На цьому прапорі стільки крові, що аж сочиться. Воно стало знаменням жаху, нелюдського відношення до своїх солдатів. Якщо Вермахт втратив 4 мільйони солдат, то військові втрати Червоної армії склали 26,4 мільйонів солдат! Ось так воювали "отцы-командиры" – трупами закидували! Під червоним прапором! Прапором кровавих сліз. Тому й змінили його у 1991 році на російський триколор та українське синьо-жовте знамено, щоб кривава комуністична бійня не повторювалася – ні через гітлерівсько-сталінські зговори, ні через некомпетентність червоних командирів. (Б.В.Соколов "Цена войны. Людские потери СССР и Германии, 1939-1945 гг.": http://www.infran.ru/vovenko/60years_ww2/demogr8_1.htm)
Та вернімось до сьогодення – маючи неабиякі геополітичні плани у "блиском зарубежье", тобто у країнах, що колись входили до СССР, – російські політики та політтехнологи, що працюють у цих країнах почали накидувати цю почварну самодержавно-кагебістську дурню й іншим країнам. Тим більше, що за останні десять років вони натворили там чимало п'ятих колон, які не без радості прийняли цю ідеологічну суміш.
Тому й готуються в Україні марші колон під червоним "Знаменем Победы" та московськими попами з хрестами та хоругвами. Сюрреалізм якийсь – хто-хто, а комуністи вирубали тих самих попів без ліку. Хоча, які священники з підвербованих ще КГБ "служителей культа"?
Ту саму технологію цього року пробують застосувати в Україні і місцеві політичні "разводилы". З "покращенням життя вже вчора" не вийшло – найтупіший зрозумів, що "щось не теє". Тому увагу суспільства потрібно відвернути. Безкінечний танці бенкердорфа з арфушем та лохотрони шустерів-кисельових вже нікого не цікавлять. Потрібне щось нове, щоб відволікти увагу клієнта (тобто народу) від спритних рук шулерів, які, попри вже повальне зубожіння, встигають прикуповувати найбагатші апартаменти десь у Лондоні чи Парижі. Головне, щоб за руками не встигали дивитися...
А тому розробляється нехитра схема – гра у бім-бом. Бім та Бом – це два джокери, по-народному – клоуни, з одного рукава, рукава Великого Шулера – здогадайтесь кого.
Одним Бімом є такі собі грізні одесько-кримські партії "Родина" та "Русское единство", які за кілька місяців до 9 травня анонсують свою переможну ходу вулицями "вражеского бандеровского Львова" – просто таки "поверженого нацистського Берлина".
Другим Бомом є грізне Всеукраїнське об'єднання Свобода, яке дає гідну відсіч підступам ворогів нації – очевидно відстоює "обложений Львів". Устами пануючої у обласній раді фракції ВО Свобода забороняє використовувати червоний прапор та готується до "бойових дій" на вулицях Львова.
Все це повторюється в інших радах – і гра запущена. Знову ми займаємося чим завгодно, тільки не справді істотними справами. Б'юсь об заклад, що наступним "розводіловом" буде ламання списів довкола Великого герба України – бо ж це сьогодні головне...
А питання лавиноподібного зубожіння під проводом всіх цих борців та професіоналів – дурниця. Проблема єдності країни, яку вони роздирають – дурниця. Жирування професіональних захисників народу на тілі того ж народу – дурниця.
Вся ця веремія "врагів з супостатами" супроводжується спектакулярними поданнями у найоб'єктивніші в світі українські суди, які відміняють рішення бунтівних обласних рад. Окреме соло відведене прокуратурам.
А крім того Верховна рада по-панськи про всяк випадок підвішує це питання – вносить у порядок денний Верховної ради, але не вирішує остаточно – президент тягне кота за хвіст. І весь народ губиться у здогадах, що ж буде – нестимуть червоне комуністичне знамено по Хрещатику знову – підморгуючи та евфемічно називаючи його "Знаменем Победы" чи ні? "Вот в чем вопрос – бить или не бить!" Просто Шекспір якийсь.
Все це були б чергові мерзенні політичні трюки, якби за цим не стояли дійсно мільйони жертв тієї м'ясорубки, яка й закінчилася не то 8, не то 9 травня. А для вояків УПА ще на кілька літ пізніше. А також старі люди, що доживають віка. З усіх армій – і Червоної і Повстанської. І гидко дивитися, як мордаті мужлани використовуватимуть їх, вкотре прикриватимуться ними тільки для того, щоб і далі грати у свої наперстки та жирувати на тілі України.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4dba94c6dcb0a/
Россия - забытые годы. История КГБ - Профессионалы
Год выпуска: 1999 Жанр: Документальный, Исторический Режиссер: Alexsander Aizenberg, Matthew King Kaufman Фильм основан на уникальных материалах,многие из которых впервые стали доступны широкой зрительской аудитории. Понять историю России невозможно, не зная истории её секретных служб.С лёгкостью захватив власть в ноябре 1917 года, большевики быстро поняли, как важно создать инструмент для её удержания.7 декабря 1917 года, по инициативе В.И.Ленина Совнарком утверждает ВЧК - щит и меч советской России. Менее чем за десятилетие, открытое сопротивление внешних и внутренних противников большевизма было подавлено с помощью ЧК .Наиболее деятельная, самостоятельно мыслящея часть общества, оказалась уничтоженной, изгнанной из страны, запертой в лагерях. В разные времена и под разными названиями КГБ функционировал более 75 лет.Официально КГБ прекратил своё существование в конце 1991 года .Однако и сегодня для миллионов людей в коротком слове КГБ продолжает звучать нечто таинственное, страшное, а то и зловещее. Первая часть фильма-«Становление» ,-рассказывает о деятельности и деятелях советских спецслужб от Джержинского до Ягоды. Вторая часть фильма-«Профессионалы» ,-охватывает период от печально известных предвоенных репрессий до конца сталинско-бериевского режима.
Россия - забытые годы. История КГБ - Становление
Год выпуска: 1999 Жанр: Документальный, Исторический Режиссер: Alexsander Aizenberg, Matthew King Kaufman Фильм основан на уникальных материалах,многие из которых впервые стали доступны широкой зрительской аудитории. Понять историю России невозможно, не зная истории её секретных служб.С лёгкостью захватив власть в ноябре 1917 года, большевики быстро поняли, как важно создать инструмент для её удержания.7 декабря 1917 года, по инициативе В.И.Ленина Совнарком утверждает ВЧК - щит и меч советской России. Менее чем за десятилетие, открытое сопротивление внешних и внутренних противников большевизма было подавлено с помощью ЧК .Наиболее деятельная, самостоятельно мыслящея часть общества, оказалась уничтоженной, изгнанной из страны, запертой в лагерях. В разные времена и под разными названиями КГБ функционировал более 75 лет.Официально КГБ прекратил своё существование в конце 1991 года .Однако и сегодня для миллионов людей в коротком слове КГБ продолжает звучать нечто таинственное, страшное, а то и зловещее. Первая часть фильма-«Становление» ,-рассказывает о деятельности и деятелях советских спецслужб от Джержинского до Ягоды. Вторая часть фильма-«Профессионалы» ,-охватывает период от печально известных предвоенных репрессий до конца сталинско-бериевского режима.
"Руській мір" із українським гетто
Для них усе – заводи й «пароходи», газотранспортну трубу, атомну енергетику - під російський дах. Українські електронні ЗМІ на московський інтелектуальний абордаж. Гундяєву – всі церкви. А українцям? Напевне, гетто…
У пасхальні дні довелося подивитися передачу «Специальный корреспондент» на російському каналі «РТР. Планета» про те, як зневажають, поганять росіян, подеколи знущаються над ними в Киргизстані та Узбекистані.
І там, і там найбільше, виявляється, кривдять колишніх "старших братів" тим, що при вступі на державну службу вимагають досконало володіти і спілкуватися виключно державною мовою. І ніхто там не церемониться з тими, хто зневажає цю законну вимогу країни.
Я вже не кажу про те, щоб сталося, якби якийсь росіянин назвав там державну мову – мовою сніжного барса, чи винторогого козла. Там, будьте певні, такого не станеться…
Не можуть зрозуміти носії «великого и могучого», що він нікому не потрібен ні на Тянь-Шані і Паміро-Алаї, ні на ариках Ферганської долини. Рідна мова для цих людей – основа їх державності, культури, освіти. І цим вони істинно дорожать.
У Киргизстані російський журналіст попросив місцевого хлопчика-росіянина зі свого шкільного підручника історії (виданого, до речі, російською мовою) прочитати два абзаци про те, як в якомусь там віці російські війська порубали на шматки понад шість сотень беззбройних киргизів…
Висновок телевізійників: жахливе неподобство. Треба за будь-що добитися вилучення цього факту з історії Киргизстану. Закликають дол. цього свій уряд і депутатів держдуми…
Чи не нагадує вам, друзі все це те, що вчиняється московітами щодо України. До нашої мови, історії, культури. Коли останнім часом буквально до всього національного українського є точка зору імперської цензури. Вчиняються спроби жорсткого диктату. В усьому безцеремонно і нахабно намагаються поставити Київ на місце. Втягнути його в орбіту всіх своїх «старшобратських» інтересів.
Щоправда є одна суттєва різниця. Висновок знімальної групи, і гостей студії, а серед них були науковці і високопосадовці, в тому числі і представник президента Росії з якихось там напрямків Михайло Швидкой - один. У цих азіатських країнах повороту до російського панування вже не буде ніколи. Це втрачені зони для Росії.
Хіба що влаштовувати нову м’ясорубку на кшталт тієї, про яку описується в історії Киргизстану…
Мабуть, саме оця безвихідність із утратою свого віковічного впливу на окремі окраїни СРСР (додайте сюди абсолютну втрату всієї Балтії, Грузії) і зумовлюють у Москві справжнє шаленство щодо буйного орусачення України.
У результаті національних зрад, як на мене, зокрема, з боку недолугого правителя Віктора Ющенка, недалекоглядної і хворобливої щодо своїх дивних «канцлеровських» забаганок Юлії Тимошенко, примітивних і лубочних «противсіхів», до влади проштовхнули. Напевне ж, не без допомоги північного сусіда, групу донецьких. Основу яких складають національні безбатченки.
У Москві чудово зрозуміли, що це зоряний час для нового буквального закабалення України голими руками…
Поки на чолі незалежної держави стоїть людина, яка є наперстком в руках у головного московського попа Кіріла (Гундяєва), поки український уряд очолює маркшейдер із Калуги. А в його найближчому оточенні знаходиться вся «рускоговорящая» команда. Котра й на подих, як чорт ладану сторониться всього українського, глибоко національного.
Ви думаєте Росія не підкине коштів для того, щоб прикупити ще два-три десятки зрадників у парламенті, аби конституційною більшістю в триста голосів зробити російську другою державною мовою?
У Москві наче розв’язалася торба. В Україну їдуть і їдуть заздалегідь проінструктовані, навчені, добряче оплачені агенти впливу. Насамперед, головними дійовими особами на українські телевізійні канали. До значного числа тих, котрі в поті чола вже трудяться тут.
Ви, приміром, хоч раз останнім часом бачили передачу в Шустера чи Кисельова, де б не було гостей із Москви, чи вони не вчили нас жити через сателіт?
Ви хоч один останнім часом спостерігали великий концерт із Києва, який би вівся української і без обов’язкового конферансьє із кремлівської тусовки?
Це кажуть тому, що українські правителі і персонально мер Одеси О. Костусєв не можуть зрозуміти про що говорять зі сцени національні шансоньє…
Тільки ж як це все виходить так, що вулиця з Москви до Києва і по всій Україні для агентів впливу є дорогою з одностороннім рухом? Звідтіля сюди із спецзавданнями залюбки літаками і вагонами СВ летять і котять журналісти, політологи, політики, артисти, усі ті, хто впливає на маси, створює інтелектуальну агресію на нашу національну аудиторію. А ось нашим у зворотному напрямку, даруйте, – зась. І миша не прошмигне.
Я до того, що як стало відомо, у ніч на 25 квітня на першій російській залізничній станції Суземка, прикордонники РФ висадили із українського поїзда і «етапували» назад в Україну відомого українського журналіста Миколу Хрієнка. При цьому наряд «зеленопогоннників» сповістив, що йому офіційно заборонений в’їзд до Російської Федерації.
Микола Хрієнко журналіст особливого амплуа. Мене звела із ним доля по спільній роботі в газеті «Сільські вісті». Знаю, що до особливої його творчої обдарованості відноситься і якась феноменальна прив’язаність до тем. Вірність їм він несе через усе життя.
Приємний, талановитий дивак із рідкісною відданістю журналістському ремеслу.
Микола, приміром, свого часу кинув роботу в центральній пресі і подався організовувати, налагоджувати випуск газети Чорнобильської АЕС. Там трудився багато-багато літ. В Україні, повірте, не має більш посвяченого в чорнобильські проблеми журналіста як Микола Хрієнко.
Років із три тому випадково зустрів його на Хрещатику. Він поспішав на залізничний вокзал купувати квитки кудись у глиб Росії. Розповів, що досліджує тему українців, які мешкають за Уралом.
У ніч на поливний понеділок після цьогорічної Пасхи Микола їхав до Москви. Він мав на меті побувати на траурному мітингу чорнобильського меморіалу на Митинському кладовищі білокам’яної. Там, як відомо, покояться 27 ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Серед них герої-пожежники, які в перші години після трагедії отримали надвисоку дозу опромінення. Серед інших - молоді хлопці-українці – Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тишура, Микола Титенок, чиїми іменами названі вулиці в наших містах і селах.
Журналіст Хрієнко мав на меті передати для українських ЗМІ репортажі про вшанування пам’яті чорнобильців на московському чорнобильському меморіалі. Святу справу задумав чоловік. І як завжди, все робив за власний кошт.
У зв’язку із цим нахабством, хочеться й запитати. Що ж це за «руській мір» такий вони хочуть улаштувати тут, в Україні?
Щоб для них усе – заводи й «пароходи», газотранспортну трубу, атомну енергетику - під російський дах. Українські електронні ЗМІ на московський інтелектуальний абордаж. Гундяєву – всі церкви з перетворенням їх у юридичні особи, позбавленням їх оподаткування…
І ще для «руського міра» тисячі великих і малих вигод.
А що ж українцям?
Невже не зрозуміло – гетто…
Олександр Горобець
Корреспондент (27.04.2011 13:09:17) durdom.in.ua
У пасхальні дні довелося подивитися передачу «Специальный корреспондент» на російському каналі «РТР. Планета» про те, як зневажають, поганять росіян, подеколи знущаються над ними в Киргизстані та Узбекистані.
І там, і там найбільше, виявляється, кривдять колишніх "старших братів" тим, що при вступі на державну службу вимагають досконало володіти і спілкуватися виключно державною мовою. І ніхто там не церемониться з тими, хто зневажає цю законну вимогу країни.
Я вже не кажу про те, щоб сталося, якби якийсь росіянин назвав там державну мову – мовою сніжного барса, чи винторогого козла. Там, будьте певні, такого не станеться…
Не можуть зрозуміти носії «великого и могучого», що він нікому не потрібен ні на Тянь-Шані і Паміро-Алаї, ні на ариках Ферганської долини. Рідна мова для цих людей – основа їх державності, культури, освіти. І цим вони істинно дорожать.
У Киргизстані російський журналіст попросив місцевого хлопчика-росіянина зі свого шкільного підручника історії (виданого, до речі, російською мовою) прочитати два абзаци про те, як в якомусь там віці російські війська порубали на шматки понад шість сотень беззбройних киргизів…
Висновок телевізійників: жахливе неподобство. Треба за будь-що добитися вилучення цього факту з історії Киргизстану. Закликають дол. цього свій уряд і депутатів держдуми…
Чи не нагадує вам, друзі все це те, що вчиняється московітами щодо України. До нашої мови, історії, культури. Коли останнім часом буквально до всього національного українського є точка зору імперської цензури. Вчиняються спроби жорсткого диктату. В усьому безцеремонно і нахабно намагаються поставити Київ на місце. Втягнути його в орбіту всіх своїх «старшобратських» інтересів.
Щоправда є одна суттєва різниця. Висновок знімальної групи, і гостей студії, а серед них були науковці і високопосадовці, в тому числі і представник президента Росії з якихось там напрямків Михайло Швидкой - один. У цих азіатських країнах повороту до російського панування вже не буде ніколи. Це втрачені зони для Росії.
Хіба що влаштовувати нову м’ясорубку на кшталт тієї, про яку описується в історії Киргизстану…
Мабуть, саме оця безвихідність із утратою свого віковічного впливу на окремі окраїни СРСР (додайте сюди абсолютну втрату всієї Балтії, Грузії) і зумовлюють у Москві справжнє шаленство щодо буйного орусачення України.
У результаті національних зрад, як на мене, зокрема, з боку недолугого правителя Віктора Ющенка, недалекоглядної і хворобливої щодо своїх дивних «канцлеровських» забаганок Юлії Тимошенко, примітивних і лубочних «противсіхів», до влади проштовхнули. Напевне ж, не без допомоги північного сусіда, групу донецьких. Основу яких складають національні безбатченки.
У Москві чудово зрозуміли, що це зоряний час для нового буквального закабалення України голими руками…
Поки на чолі незалежної держави стоїть людина, яка є наперстком в руках у головного московського попа Кіріла (Гундяєва), поки український уряд очолює маркшейдер із Калуги. А в його найближчому оточенні знаходиться вся «рускоговорящая» команда. Котра й на подих, як чорт ладану сторониться всього українського, глибоко національного.
Ви думаєте Росія не підкине коштів для того, щоб прикупити ще два-три десятки зрадників у парламенті, аби конституційною більшістю в триста голосів зробити російську другою державною мовою?
У Москві наче розв’язалася торба. В Україну їдуть і їдуть заздалегідь проінструктовані, навчені, добряче оплачені агенти впливу. Насамперед, головними дійовими особами на українські телевізійні канали. До значного числа тих, котрі в поті чола вже трудяться тут.
Ви, приміром, хоч раз останнім часом бачили передачу в Шустера чи Кисельова, де б не було гостей із Москви, чи вони не вчили нас жити через сателіт?
Ви хоч один останнім часом спостерігали великий концерт із Києва, який би вівся української і без обов’язкового конферансьє із кремлівської тусовки?
Це кажуть тому, що українські правителі і персонально мер Одеси О. Костусєв не можуть зрозуміти про що говорять зі сцени національні шансоньє…
Тільки ж як це все виходить так, що вулиця з Москви до Києва і по всій Україні для агентів впливу є дорогою з одностороннім рухом? Звідтіля сюди із спецзавданнями залюбки літаками і вагонами СВ летять і котять журналісти, політологи, політики, артисти, усі ті, хто впливає на маси, створює інтелектуальну агресію на нашу національну аудиторію. А ось нашим у зворотному напрямку, даруйте, – зась. І миша не прошмигне.
Я до того, що як стало відомо, у ніч на 25 квітня на першій російській залізничній станції Суземка, прикордонники РФ висадили із українського поїзда і «етапували» назад в Україну відомого українського журналіста Миколу Хрієнка. При цьому наряд «зеленопогоннників» сповістив, що йому офіційно заборонений в’їзд до Російської Федерації.
Микола Хрієнко журналіст особливого амплуа. Мене звела із ним доля по спільній роботі в газеті «Сільські вісті». Знаю, що до особливої його творчої обдарованості відноситься і якась феноменальна прив’язаність до тем. Вірність їм він несе через усе життя.
Приємний, талановитий дивак із рідкісною відданістю журналістському ремеслу.
Микола, приміром, свого часу кинув роботу в центральній пресі і подався організовувати, налагоджувати випуск газети Чорнобильської АЕС. Там трудився багато-багато літ. В Україні, повірте, не має більш посвяченого в чорнобильські проблеми журналіста як Микола Хрієнко.
Років із три тому випадково зустрів його на Хрещатику. Він поспішав на залізничний вокзал купувати квитки кудись у глиб Росії. Розповів, що досліджує тему українців, які мешкають за Уралом.
У ніч на поливний понеділок після цьогорічної Пасхи Микола їхав до Москви. Він мав на меті побувати на траурному мітингу чорнобильського меморіалу на Митинському кладовищі білокам’яної. Там, як відомо, покояться 27 ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Серед них герої-пожежники, які в перші години після трагедії отримали надвисоку дозу опромінення. Серед інших - молоді хлопці-українці – Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тишура, Микола Титенок, чиїми іменами названі вулиці в наших містах і селах.
Журналіст Хрієнко мав на меті передати для українських ЗМІ репортажі про вшанування пам’яті чорнобильців на московському чорнобильському меморіалі. Святу справу задумав чоловік. І як завжди, все робив за власний кошт.
У зв’язку із цим нахабством, хочеться й запитати. Що ж це за «руській мір» такий вони хочуть улаштувати тут, в Україні?
Щоб для них усе – заводи й «пароходи», газотранспортну трубу, атомну енергетику - під російський дах. Українські електронні ЗМІ на московський інтелектуальний абордаж. Гундяєву – всі церкви з перетворенням їх у юридичні особи, позбавленням їх оподаткування…
І ще для «руського міра» тисячі великих і малих вигод.
А що ж українцям?
Невже не зрозуміло – гетто…
Олександр Горобець
Корреспондент (27.04.2011 13:09:17) durdom.in.ua
четвер, 28 квітня 2011 р.
Файна Юкрайна.Выпуск 65.Частина 1.
Є в світі країна, з якою не зрівняється жодна в світі. У нас хоч урожаї найменші - за те чорноземи найкращі, у нас люди хоч і за кордоном - але працьовиті, у нас курс гривні хоч і падає - за те стабільно, у нас влада нічого не робить - за те як гарно обіцяє, у нас бувають негаразди, але як не крути ми Файна Юкрайна і хай йому грець! Так же у нас на сайте Вы можете скачать Файна Юкрайна. Выпуск 65. ДАІшники - наказ нового начальника МРЕВ Юкрайна має таланти - чорний маг Гарік Поцер Др. Хлус та його помічник Фурман - хвора наскрізь
середа, 27 квітня 2011 р.
УПА. Тактика боротьби повна версія
Вони йшли на смерть, не очікуючи пільг та пенсій. Вони йшли, щоб віддати своє життя трішки раніше, аніж чужинці заберуть його у їхніх матерів чи сестер. Десятки років потому цілі інститути наполегливо працювали над образом українського повстанця, послідовно перетворюючи його на подобу людожерської потвори. Свідки, очевидці подій, історики -- проти брехні радянської та німецької пропагандистських машин у першій частині документального фільму -- «УПА. Тактика боротьби». У них немає Великої землі. У них є «своя земля», яку треба захищати. А навколо кільце фронтів: німецький, радянський, польський. І всі грабують, вивозять на каторгу, палять До 1950 року в Сибір та на Північ Радянського Союзу йшли «телячі» вагони, набиті полоненими повстанцями та «бандпосібниками». А на заході України дислокувалась третина всіх внутрішніх військ СРСР. У політичний лексикон Радянського Союзу міцно увійшли терміни -- «бандити», «найманці» та «вбивці». За українським визвольним рухом Москва вбачала «чиюсь руку», не допускаючи думки, що українцям просто хочеться вільно жити в своїй державі. Носити тавро доля переможених. Про безкомпромісну та героїчну боротьбу українських повстанців у другій частині документального фільму -- «УПА. Тактика боротьби».
вівторок, 26 квітня 2011 р.
Привітання Президентів(мова оригіналу).
Как сообщает пресс-служба Президента Украины, главы государств( Виктор Янукович и Президент Российской Федерации Дмитрий Медведев встретились в Чернобыле)обменялись приветствиями «Газ подрос!» – «Воистину подрос!».
понеділок, 25 квітня 2011 р.
Упокоївся в Бозі отець-доктор Дмитро Блажейовський.
26 - 27 квітня у Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові усі охочі матимуть можливість попрощатися із спочилим у Бозі о. Дмитром.
Парастас відбудеться у Світлий вівторок, 26 квітня, о 19.00 у соборі Святого Юра, а у середу, 27 квітня, о 12.00 після Архиєрейської Божественної Літургії відбудеться чин погребення.
Прес-служба Львівської архиєпархії
Некролог
Отець Дмитро Блажейовський народився 21 серпня 1910 року у Вислік Горішній, Лемківщина – тепер частина села Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі.
У 1922-1930 роках навчався в українській гімназії у Перемишлі.У 1933 році як студент-електротехнік Празької Політехніки пішов на пішу прощу з Праги до Риму і тут вступив до Папської української семінарії святого Йосафата.
За 12 років перебування у Римі вивчав філософію, теологію та історію і з відзнакою успішно захистив дві докторські дисертації – з богослов'я в Папському Урбаніянському університеті, а з церковної історії в Папському Грегоріянському університеті.
З 1946 до 1973 року душпастирював у різних греко-католицьких парафіях у США, організувавши 3 парафії, одну місійну станицю та спорудивши кілька храмів.
1973 року повернувся до Риму, де зайнявся науковою діяльністю, зокрема, у царині історії України, української Церкви та педагогіки, та вишиванням ікон.
Отець Дмитро є автором коло 25 наукових праць, серед яких цінні церковні історичні довідники (шематизми) українських парафій Перемишльської, Станіславівської, Львівської єпархій та української діаспори, численних публіцистичних статей; у діаспорі він відродив традицію української вишиваної ікони і тепер в його творчому доробку понад 350 ікон та образів на релігійну тематику, крім того він видав 16 збірок «Українських релігійних вишивок». Його вишивані ікони можна побачити в багатьох країнах світу, в Україні і за кордоном відбулось понад 100 виставок його творів.
Понад 10 років тому о. Блажейовський заснував у Львові власний музей вишиваних ікон та образів, до речі, єдиний в Україні, який утримував своїм коштом. Отець Дмитро нагороджений Папською медаллю «Христос – наш мир», і державною нагородою України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
2009 року Львівський музей вишиваних ікон та образів отця-доктора Дмитра Блажейовського і Товариство «Україна-Світ» висунули кандидатуру о. Блажейовського на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
21 серпня 2010 року громадськість України відзначила 100-річчя з дня народження о. Дмитра Блажейовського у Національному театрі ім. М.Заньковецької у Львові.
http://www.chiesaucraina.it/ucra/index.php?option=com_content&task=view&id=396
LAURA SMET-Besame Mucho-LAURA SMET
Консуэло Веласкес Торрес (исп. Consuelo Velázquez Torres) (29 (или 21) августа 1916 (или 1924), Сьюдад-Гусман, Мексика — 22 января 2005, Мехико, Мексика) — мексиканская пианистка, композитор, известная прежде всего как автор песни «Bésame mucho». Консуэла Веласкес написала «Бесаме мучо» в 1940, когда ей было неполные 25 (по другой информации — 16) лет. К настоящему времени существует более 700 исполнений этой песни разными певцами и оркестрами.
Точная дата рождения неизвестна. Разные источники называют следующие даты: 21 августа 1916, 29 августа 1916, 21 августа 1924 или 29 августа 1924 г.http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B5%D1%81,_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%83%D1%8D%D0%BB%D0%BE
Точная дата рождения неизвестна. Разные источники называют следующие даты: 21 августа 1916, 29 августа 1916, 21 августа 1924 или 29 августа 1924 г.http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B5%D1%81,_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%83%D1%8D%D0%BB%D0%BE
Упа-Війна сотенного Симчича повна версія
У минулому пан Мирослав — сотенний УПА, політв'язень, який більше 32 років (або 11 тисяч 775 діб) провів у тюрмах і концтаборах. Його мордували і катували, проте не втихомирили ані жорстокість таборових наглядачів, ані безжальність оточення на волі. За гратами Симчич познайомився і затоваришував із найвідомішими українськими шістдесятниками: письменником Євгеном Сверстюком, поетами Іваном Світличним та Ігорем Калинцем, журналістом Валерієм Марченком. Разом вони поставили на вуха Радянський Союз, переславши з уральського табору за кордон лист-протест, який надрукував відомий німецький журнал «Шпігель». Увесь світ тоді дізнався про жахи, що коїлися за ґратами у «великому й нерушимому"Бандерівська столиця" розкриває перед глядачами нові сторінки української історії, які присвячені боротьбі українських повстанців з радянськими карательними загонами НКВС. Березівська сотня Мирослава Симчича (Кривоноса), що входила до складу Карпатського куреню, стала головним героєм фільму. Гостросюжетний документальний фільм, побудований на достовірних фактах і свідченнях очевидців та учасників, переносить нас в період відчайдушної боротьби загонів УПА за незалежну Україну.За даними московських спецслужб, сотенний УПА Мирослав Симчич-"Кривоніс" у 40 боях здобував перемоги над військами НКВД і лише у двох противники розходилися, хоч і не мирно, але не здобувши успіху. -- Насправді тих боїв і перемог було більше, -- додає з легкою усмішкою Мирослав Симчич. В одному з боїв, 15 січня 1945 р., під селом Рушір, що неподалік Космача, сотня під його командуванням (212 -- 220 стрільців) розбила батальйон 256-го конвойного полку НКВД. Загинув у тому бою і командир підполковник Олексій Дергачов (часом його називають генералом). -- Скільки ж ви поклали там москалів? -- запитав я. -- Та рахувати не було часу. До того ж я був поранений розривною кулею у праву руку. Встиг лише прикинути, що загиблих було близько 200 осіб. Так і написав у звіті. Вже 1968 року, на дослідстві, дізнався, що москалі перехопили моє донесення. -- Ти нє 200 чєлавєк у нас убіл, -- злобно шипів слідчий, -- только на полє боя паґібло 375 челавєк. І 50 ещьо у госпіталях паґіблі ат ран... У кабінеті слідчого зустрівся арештант Симчич із сином та дружиною підполковника Дергачова. Слідчий запропонував їм "пасматрєть в ґлаза" тому, хто відіслав до дідька "іхнєґо атца і мужа". На питання каґебіста, якої кари заслуговує підсудний, вдова ката одповіла рішуче: -- Только висшая мєра, только висшая...
Основной закон Рассеи.
Это книга о СИЗО, в которых он провел два года. Категорически не разделяя взгляды И. Миронова, называющего себя «русским националистом», мы предложили ему сравнить наши законы, по которым «как бы живем», и понятия, по которым живут за решеткой. А Иван написал «реальную Конституцию», где, по его мнению, отражены настоящие, а не декларируемые законы. Приглашаем всех к дискуссии.
Мы, многострадальный народ, исходя из общепризнанных уголовных понятий, административного произвола и милицейского беспредела; поминая суверенную государственность и утверждая незабвенность ее демократической основы, принимаем эту Чисто Конкретную Конституцию (ЧКК) Рассеи, в дальнейшем — Р.
Чисто Конкретная Конституция
Глава 1. Основы конституционного строя
Статья 1
1. Р. есть уголовно-процессуальное государство с олигархической формой правления.
2. Коррупция есть финансово-административный механизм управления государством, обеспечивающий динамичное развитие Р.
Статья 2
Человек, его права и свободы являются высшей ценностью, которая по карману лишь избранным. Признание, соблюдение и защита прав и свобод человека и гражданина — преследуются в установленном законом порядке.
Статья 3
Народ осуществляет свою власть непосредственно, а также через коррумпирование органов государственной власти и органов местного самоуправления. Никто не может присваивать присвоенную власть.
Статья 4
Конкретная Конституция, милицейские обычаи и «б… буду» имеют верховенство на всей территории Р.
Статья 5
Р. состоит из удельных княжеств и феодальных областей, отдаваемых в кормление вассалам администрации президента за особые услуги.
Федеративное устройство основано на понтах и понятиях, бизнес-интересах представителей государства, разграничении предметов ведения и полномочий между правоохранительными структурами и организованными преступными группировками.
Статья 6
Масть в Р. приобретается и меняется в соответствии с Уголовным кодексом. Каждый гражданин Р. обладает на ее территории правами и свободами, в зависимости от своей масти, и несет разные обязанности, предусмотренные ЧКК. (Масть — не советская власть, может поменяться.)
Статья 7
Р. — социальное государство, политика которого направлена на создание условий, обеспечивающих достойную жизнь и свободное развитие человека в пределах ЦАО города Москвы, района Челси города Лондона, Рублево-Успенского шоссе и других мест компактного проживания чиновничье-милицейской буржуазии.
Статья 8
Получение экономической выгоды от оборота оружия и наркотических средств, организации притонов и вовлечение в занятие проституцией является исключительным правом государства.
Статья 9
Государственная власть в Р. осуществляется на основе разделения на блатную, заводную* и ментовскую. Органы законодательной, исполнительной и судебной власти экономически самостоятельны.
Статья 10
Государственную власть в Р. осуществляют премьер Р., президент Чиченской Республики, президент Р., руководители силовых ведомств, выборные представители блаткомитетов, воры в законе.
Разграничение предметов ведения и полномочий между органами государственной власти Р., правоохранительными и криминальными структурами, бизнес-сообществами и органами государственной власти субъектов Р. осуществляется настоящей ЧКК, Уголовным кодексом, законными и незаконными вооруженными формированиями.
Статья 11
В Р. признается идеологическое многообразие партии «Единая Рассея». Никакая идеология не может устанавливаться в качестве государственной или обязательной для членов партии «Единая Рассея».
Общественные объединения равны перед уголовным преследованием.
Статья 12
Р. — культовое государство. В качестве государственных и обязательных устанавливаются культы ВВП, «Газпрома», «Единой Рассеи», пива, воров в законе, зимней Олимпиады в Сочи.
Статья 13
ЧКК Р. имеет реальную силу, прямое действие и без базара применяется на всей территории Р. Законы, понятия, милицейские обычаи, воровские прогоны и иные правовые акты, принимаемые в Р., не должны противоречить ЧКК.
Глава 2. Права и свободы человека и гражданина
Статья 18
Права и свободы человека и гражданина, а также достоинство личности утрачиваются с момента начала уголовного преследования.
Статья 19
Все равны перед законом и судом, кроме представителей последних.
Статья 20
Каждый имеет право на жизнь, качество и продолжительность которой ограничены ЧКК, федеральными законами и представителями государственной власти.
Смертная казнь на месте впредь до ее отмены может приводиться в исполнение представителями правоохранительных органов. Право приведения приговора в исполнение определяется его целесообразностью, а также психическим, наркотическим и алкогольным аффектом сотрудников силовых ведомств.
Самоубийство — есть высшая, непосредственная форма распоряжения правом на жизнь.
Самоубийство в ходе следствия признается деятельным раскаянием гражданина в совершенном преступлении.
Статья 21
Достоинство личности умаляется государством. Ничто не может быть основанием для его сохранения.
Пытка — есть физическое преодоление преступной воли. Пытка гарантирует объективность и всесторонность уголовного расследования. Показания, полученные под пытками, признаются объективными и чистосердечными.
Статья 22
Каждый представитель власти имеет право на свободу и личную неприкосновенность.
Добросовестное доносительство является долгом и обязанностью гражданина.
Арест, заключение под стражу и содержание под стражей допускаются только по судебному решению, в основание которого должны ложиться необходимость и целесообразность.
Статья 23
Сбор, хранение, использование и распространение информации о частной жизни лица без его согласия являются прерогативой государства.
Репрессии против граждан — есть комплекс профилактических мер по обеспечению безопасности государства. Репрессии могут включать в себя широкий спектр действий органов государственной власти, направленных на ограничение прав и свобод, неприкосновенности частной жизни.
Статья 24
Каждому гарантируется свобода единомыслия.
Выражение своих мнений и убеждений является предметом исследования правоохранительных органов.
Каждый имеет право свободно искать, получать и передавать информацию в Федеральную службу безопасности Р. Сведения о деятельности органов власти составляют государственную тайну.
Статья 25
Граждане имеют право собираться мирно — без оружия, шнурков, ремней и металлических предметов, проводить собрания, митинги и демонстрации, шествия и пикетирования в изоляторах временного содержания и камерах предварительного заключения.
Статья 26
Право избирать в органы государственной власти и органы местного самоуправления является почетной обязанностью гражданина.
Избранные граждане имеют право быть избранными в органы государственной власти.
Во имя незыблемости демократических основ и уважения к памяти умерших за гражданами Р. после смерти сохраняется право голоса, поступающее в доверительное распоряжение участковым избирательным комиссиям.
Статья 27
Материнство и детство, семья являются бременем для государства.
Педофилия признается нарушением прав ребенка и влечет за собой наказание вплоть до условного лишения свободы.
В Р. разрешаются привокзальные формы начального образования. Бродяжничество и попрошайничество являются методами практического получения знаний и социальной адаптации для несовершеннолетних.
Статья 40
Каждый имеет право на жилище, выбор которого возложен на институт судебных приставов. Никто не может быть произвольно лишен жилища, только целенаправленно.
Органы государственной власти и органы местного самоуправления порождают систему откатов и кумовство в жилищном строительстве и создают невыносимые условия для осуществления права на жилище.
Статья 41
Медицинская помощь в государственных и муниципальных учреждениях здравоохранения оказывается гражданам бесплатно за счет их личных пожертвований.
В Р. финансируются федеральные программы охраны и укрепления здоровья и благосостояния представителей государственной власти.
Сокрытие должностными лицами фактов и обстоятельств, создающих угрозу для жизни и здоровья людей во имя личного обогащения, влечет за собой профессиональный и карьерный рост.
Статья 51
Отказ свидетельствовать против себя признается объективным доказательством собственной вины.
Статья 59
Защита Отечества является трудовой повинностью малоимущих граждан.
http://ipvnews.org/bench_article23042011.php
Вишивка на яйцях.
Вишивка дуже копітке заняття, а вишивка на яйцях копіткеhttp://www.livejournal.ru/themes/id/27923 подвійно. Але краса виходить невимовна.
Підписатися на:
Дописи (Atom)