Про дружбу.

По довгій, дикій, виснажливій дорозі йшла людина з собакою.


Йшов він собі йшов, втомився, собака теж втомилася. Раптом перед ним - оазис!

Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка,

словом, відпочинок.

- Що це таке? - Запитав мандрівник у вартового.

- Це рай, ти вже помер, і тепер можеш ввійти і відпочити

по-справжньому.

- А є там вода?

- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни ...

- А поїсти дадуть?

- Все, що захочеш.

- Але з мною собака.

- Шкодую, сер, з собаками не можна. Його доведеться залишити тут.

І мандрівник пішов далі .. Через деякий час дорога привела його

на ферму. Біля воріт теж сидів сторож.

- Я хочу пити, - попросив мандрівник.

- Заходи, у дворі є колодязь.

- А мій собака?

- Біля колодязя побачиш поїлку.

- А поїсти?

- Можу пригостити тебе вечерею.

- А собаці?

- Знайдеться кісточка.

- А що це за місце?

- Це рай.

- Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай - там.

- Бреше він. Там пекло.

- Як же ви, у раю, це терпите?

- Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.