Хто ясно мислить, той ясно формулює.
Iscriviti a vagabondo_str
Публікації
Усі коментарі
понеділок, 31 січня 2011 р.
Бути чи не бути музею УНР.
Відновилась робота музею Української Народної Республіки у Будинку вчителя (будинку Центральної ради) .Музей Української Народної Республіки було закрито разом із ліквідованим Інститутом національної пам'яті. 12 січня прем'єр-міністр Микола Азаров спростував цю інформацію та звинуватив ЗМІ в дезінформації, хоча в цей день музей не працював.12 січня вийшла постанова уряду про створення нового Інституту національної пам'яті при Кабінеті Міністрів. Працівники музею вважають, що ймовірно музей перейде в підпорядкування цього Інституту. А поки юридичні аспекти питання вирішуються, експозиція, присвячена національно-визвольному руху початку ХХ століття відкрита.Експонати ніхто не демонтував. Вони всі на місці. Працівники музею УНР переконані, що справа вирішується так позитивно саме завдяки увазі ЗМІ та суспільному інтересу до подальшої долі експозиції.http://www.svidomo.org/defend_article...Радіо Свобода © 2011 RFE/RL, Inc
неділя, 30 січня 2011 р.
субота, 29 січня 2011 р.
пʼятниця, 28 січня 2011 р.
extra 3 - Klaus erklärt Gazprom
Народ! Хто швабською шпрехає? Допоможіть зперекладом,телеграфічно. Дякую.
Uviknit Ukrainu.Ввікніть Україну.
З президентом Віктором Януковичем під час виступу в Давосі на українському ланчі трапився черговий конфуз.Глава держави не зміг вимовити гасло промо-кампанії України, яка демонструється на світових телеканалах - "Увімкни Україну".
четвер, 27 січня 2011 р.
Vivienne Mort — Ти бачиш... (7/13)
live at Смолоскип, Київ 26/06/10 lyrics: Коси по вітруВона розпустила,Тихо пішла до води,Боса й роздітаПо снігу ходила,Снігом вкривало сліди.Ти бачиш, я вчуся,Мучуся я...Може, я дійсно просила побути сама,Але ж я твоя...Очі з тих пірНе змінились у неї,Весни не дали нових.Тугу їїРозуміють лілеї,Бачили втрати живих.Падає, падає сніг,Що не випав торік...Боже, дозволь і меніПочути твій сміх,Поглянь у мій бік,Поглянь у мій бік...Ти бачиш, я вчуся,Мучуся я...Може, я дійсно просила побути сама,Але ж я твоя...Але ж я твоя...
середа, 26 січня 2011 р.
понеділок, 24 січня 2011 р.
Про зграї інтернетівських недоумків.
Про зграї інтернетівських недоумків.
Ми ніколи не дізналися б про те, скільки в Росії дегенератів, якщо б не Інтернет.Ця світова мережа - джерело відвертості і кращий показник всіх основних характеристик суспільства. Впадає в око чи то чиясь слина, чи то тупа злість натовпу керованих лжерусскіх плебеїв. Загублених, випадково вкинутих у цей великий світ виродків накачали злобою і ось вони смачно кишать у своїй блювоті. І їх - тисячі й тисячі. Ці стада женуть і женуть в одному напрямку. Маршрут прямування не змінюється вже третій десяток років, а якщо говорити серйозно, то по одному цілісному сценарію так зване людство рухається третє тисячоліття. Вражає ступінь керованості. Мільйони оскотіненних біороботів. Я ходжу по мережі і думаю: звідки ж всі ці істоти беруться? Може бути, існують незрозумілі мені закони якогось природного відбору, відповідно до яких вся мерзенна чернь накопичується в цих Інтернет-миро-інфо-мережах? Може бути, ці мережі і розраховані на улов збиткового людського сміття? Мабуть, так, але це другорядний чинник. Першорядним же є інше - тут, в міросеті все як у цьому ж хворому суспільстві: у бруду моральна перевага, саме бидляч істоти найголосніші. Чим плебестіше дурило - тим він горлопаніше. І тим більше враження того, що цих дурил багато, дуже-дуже багато ... Тупориле скотиняче бидло і гній нескінченних рівнин ...
Димарг Узольцефф
Ми ніколи не дізналися б про те, скільки в Росії дегенератів, якщо б не Інтернет.Ця світова мережа - джерело відвертості і кращий показник всіх основних характеристик суспільства. Впадає в око чи то чиясь слина, чи то тупа злість натовпу керованих лжерусскіх плебеїв. Загублених, випадково вкинутих у цей великий світ виродків накачали злобою і ось вони смачно кишать у своїй блювоті. І їх - тисячі й тисячі. Ці стада женуть і женуть в одному напрямку. Маршрут прямування не змінюється вже третій десяток років, а якщо говорити серйозно, то по одному цілісному сценарію так зване людство рухається третє тисячоліття. Вражає ступінь керованості. Мільйони оскотіненних біороботів. Я ходжу по мережі і думаю: звідки ж всі ці істоти беруться? Може бути, існують незрозумілі мені закони якогось природного відбору, відповідно до яких вся мерзенна чернь накопичується в цих Інтернет-миро-інфо-мережах? Може бути, ці мережі і розраховані на улов збиткового людського сміття? Мабуть, так, але це другорядний чинник. Першорядним же є інше - тут, в міросеті все як у цьому ж хворому суспільстві: у бруду моральна перевага, саме бидляч істоти найголосніші. Чим плебестіше дурило - тим він горлопаніше. І тим більше враження того, що цих дурил багато, дуже-дуже багато ... Тупориле скотиняче бидло і гній нескінченних рівнин ...
Димарг Узольцефф
неділя, 23 січня 2011 р.
Святковий флешмоб в Москві.
Святковий флешмоб в Москві.
Відвідувачі великого торгового центру в Москві в минулу неділю виявилися свідками несподіваного і приголомшливого міні-шоу. Рівно о 15.00 в центральній частині комплексу, там, де розташована популярна кав'ярня, один за іншим з-за столиків піднімалися відвідувачі. Кожен з них професійно поставленим голосом вів свою партію в складній, але гарній пісні. Заспівує звучним голосом, раптом підвівшись зі свого місця, височенний чоловік мелодійний і зворушливе "Як у Єрусалимі рано зазвонііілі ...". Встає через пару секунд і підхоплює його пісню красива рудоволоса дівчина навпроти. П'ятеро бороданів потім. Купка ошатно одягненою молоді. Тоненькі дівчатка-підлітки і дорослі солідні чоловіки. Раптово, за пару хвилин, їхні голоси перетворюють величезний торговий центр, несуться вгору, захоплюючи увагу випадкових глядачів. І ось вже нависають цікаві й усміхнені десятки осіб з другого, третього ярусів. Різдвяна колядка в один з останніх святочних днів, щоб порадувати і зігріти прохолодну атмосферу мегаполісу, де люди взагалі-то зустрічаються рідко навіть з друзями, де вічно поспішають, біжать повз - повз один одного, повз маленьких свят, повз красивих витівок. Але от зібралася, дивним і майже випадковим чином, велика і тепла компанія, в якій люди зачепили один одного - хто в мережі, хто в реальному житті - незвичайної витівкою: зібратися всім разом і проводити Різдво однієї з найкрасивіших колядок. "Вийди подивуватися на зірку чудово. Радуйся, та радій землі" ... - ці рядки звучали для всіх, хто випадково опинився в минулу неділю в торговому центрі "Атріум", а тепер прозвучать і для тих, хто подивиться відеоверсію першого, мабуть, православного флешмоба , що пройшов у Москві. Ініціатором і організатором флешмоба став відомий православний співак Адріан Гусейнов. Численними учасниками стали випускники православної школи-пансіону "Плескова", півчі московських храмів Катерина Малеина, Тарас Ясенко, Наталія Зуєва, співачка Аліса Апрелева, Михайло Смірнов (перкусія), Сергій Ляховецький і його син Тимофій Ляховецький, а також Дмитро Дмитрієв, Сергій Харлов, Михайло Півторак, Адріан Гусейнов, Марія Мошарова і священики Російської Православної Церкви протоієрей Ілля Зубрій, протоієрей Олександр Зубков, ієрей Сергій Зайцев. Коли колядка обірвалася, торговий центр вибухнув оплесками. За сценарієм флешмоб виявився схожий на масове виконання "Алілуя!" Генделя, ролик із записом якого став найпопулярнішим за переглядами на сервісі youtube в грудні 2010 року. http://www.youtube.com/watch?v=zC602g8sQgU Всі відео РІА Новини на сайті www.visualrian.ru
Сьогодні День Соборності України.
Сьогодні День Соборності України.
Це свято відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Державним святом День Соборності України було встановлено Указом Президента від 21 січня 1999 року. Урочистий Акт Злуки Захiдно-Української Народної Республiки та Української Народної Республiки в єдину соборну Українську державу проголосила директорiя УНР 22 сiчня 1919 року на Софiйському майданi в Києвi. Захiдно-Українську Народну Республiку було проголошено 1 листопада 1918 року масовим виступом української iнтелiгенцiї та військових на теренах Австро-Угорської iмперiї в Галичинi. Столицею ЗУНР спочатку був Львiв, потiм Тернопiль, а з сiчня 1919 року - Станiслав (нині - Івано-Франківськ). Сьогодні по всій Україні пройдуть урочистості, присвячені Дню Соборності України. Зокрема, об 11.00 Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ візьме участь у церемонії покладання квітів до пам'ятників Т.Шевченку та М.Грушевському з нагоди Дня Соборності України. О 12.00 візьме участь в урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України (Національний палац мистецтв «Україна»). З 14.00 до 17.00 на Софійській площі столиці відбудеться віче, присвячене Дню Соборності України. Передбачається, що участь у ньому візьмуть близько 10 тис. осіб. Ініціативу Народного комітету захисту України з проведення віче підтримали всеукраїнські об'єднання "Свобода" та "Батьківщина", Європейська партія України, Конгрес українських націоналістів, партія "Реформи і порядок", Українська народна партія, партія "Народна самооборона", багато громадських організацій, Українська православна церква Київського патріархату, Українська греко-католицька церква, інші. УНІАН http://tsn.ua/video/video-novini/?media_id=383379230
субота, 22 січня 2011 р.
РОСІЯНИ ПРОПОНУЮТЬ УКРАЇНЦЯМ ПІДЗАРОБИТИ В ІНТЕРНЕТІ. ПОРАЦЮВАТИ ПРОТИ УКРАЇНИ НА ФОРУМАХ.
Война не шуточная, видать. В бытность еще относительной молодости я волонтерствовал в ряде организаций так или иначе поддерживающих русскую общину в Украине или же занимающихся популяризацией русской культуры.
Видимо, тогда и попал на карандаш к различного рода функционерам от этих структур. Проверяя электронную почту обнаружил письмо от этих "товарищей", где предлагалось поучаствовать в проекте "Русский дом" и даже предусматривалось недурственное финансовое вознаграждение.
Я связался с представителем - и вот что с этого получилось . Во-первых, мне сообщили .что пора менять отношение к России и возможному союзу двух братских народов на просторах интернета. Поинтересовались — являюсь ли активным пользователем Сети и посещаю ли форумы. На что я ответил утвердительно. Тогда мне пояснили суть вопроса. А он оказался прост — я выбираю на свой вкус 1-2 форума, где активность высока, плюс мне рекомендуют еще один — где мне необходимо развивать положительный имидж Российской Федерации, их лидеров, процессов интеграции, показывать пагубность "западного" вектора развития для Украины, особенно внимание уделялось развенчиванию образа Бандеры, Шухевича и т. д. Я должен создавать темы типа - СССР-2, У Бандери остаточно відібрали Героя, В Украине назревает революция, Сталин как личность в истории, Никитка Михалков говорит об объединении России и Украины. и т.д.
Мне будет предоставлен методический материал, приблизительные "болванки" текстов. Одно из условий — IP-адрес должен быть только украинский. Оплата фиксированная,через веб-мани, и премии,если темы будут переходить на другие форумы. Вот такая вот война. После этого я прошелся по большинству украинских форумов и понял, что таких предложений было сделано десятки, а то и сотни — и они приняты. Война из сети началась. Боже храни Украину!
СВЕТ И ТЕНИ
http://svetiteni.com.ua/ru/newsitem/2881/
Видимо, тогда и попал на карандаш к различного рода функционерам от этих структур. Проверяя электронную почту обнаружил письмо от этих "товарищей", где предлагалось поучаствовать в проекте "Русский дом" и даже предусматривалось недурственное финансовое вознаграждение.
Я связался с представителем - и вот что с этого получилось . Во-первых, мне сообщили .что пора менять отношение к России и возможному союзу двух братских народов на просторах интернета. Поинтересовались — являюсь ли активным пользователем Сети и посещаю ли форумы. На что я ответил утвердительно. Тогда мне пояснили суть вопроса. А он оказался прост — я выбираю на свой вкус 1-2 форума, где активность высока, плюс мне рекомендуют еще один — где мне необходимо развивать положительный имидж Российской Федерации, их лидеров, процессов интеграции, показывать пагубность "западного" вектора развития для Украины, особенно внимание уделялось развенчиванию образа Бандеры, Шухевича и т. д. Я должен создавать темы типа - СССР-2, У Бандери остаточно відібрали Героя, В Украине назревает революция, Сталин как личность в истории, Никитка Михалков говорит об объединении России и Украины. и т.д.
Мне будет предоставлен методический материал, приблизительные "болванки" текстов. Одно из условий — IP-адрес должен быть только украинский. Оплата фиксированная,через веб-мани, и премии,если темы будут переходить на другие форумы. Вот такая вот война. После этого я прошелся по большинству украинских форумов и понял, что таких предложений было сделано десятки, а то и сотни — и они приняты. Война из сети началась. Боже храни Украину!
СВЕТ И ТЕНИ
http://svetiteni.com.ua/ru/newsitem/2881/
пʼятниця, 21 січня 2011 р.
Заробітчани в Італії відводять душу у парках.
Чимало українок на заробІтках в Італії не уявляють життя без... звичайнісіньких парків. В чому секрет італійської природи, розкаже Алла Пасс у сюжеті ТСН. Чи не в кожному місті є один-два, де щовихідного по обіді можна приємно провести час. Дехто каже, що паркові посиденьки важливіші, аніж щотижневі походи до бусів. Італія, 13 вересня
четвер, 20 січня 2011 р.
Новорічна ялинка 2011.
http://stanislaw.in.ua/
Для перегляду інтерактивних панорам натисніть ліву кнопку мишки, тримайте і ведіть в сторони. Наближення/віддалення — колесом мишки
або клавішами Ctrl/Shift. Для здійснення переходів між кадрами — натисніть на стрілки в кадрі або на позначки на карті.
Для перегляду інтерактивних панорам натисніть ліву кнопку мишки, тримайте і ведіть в сторони. Наближення/віддалення — колесом мишки
або клавішами Ctrl/Shift. Для здійснення переходів між кадрами — натисніть на стрілки в кадрі або на позначки на карті.
Про дружбу.
По довгій, дикій, виснажливій дорозі йшла людина з собакою.
Йшов він собі йшов, втомився, собака теж втомилася. Раптом перед ним - оазис!
Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка,
словом, відпочинок.
- Що це таке? - Запитав мандрівник у вартового.
- Це рай, ти вже помер, і тепер можеш ввійти і відпочити
по-справжньому.
- А є там вода?
- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни ...
- А поїсти дадуть?
- Все, що захочеш.
- Але з мною собака.
- Шкодую, сер, з собаками не можна. Його доведеться залишити тут.
І мандрівник пішов далі .. Через деякий час дорога привела його
на ферму. Біля воріт теж сидів сторож.
- Я хочу пити, - попросив мандрівник.
- Заходи, у дворі є колодязь.
- А мій собака?
- Біля колодязя побачиш поїлку.
- А поїсти?
- Можу пригостити тебе вечерею.
- А собаці?
- Знайдеться кісточка.
- А що це за місце?
- Це рай.
- Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай - там.
- Бреше він. Там пекло.
- Як же ви, у раю, це терпите?
- Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.
Йшов він собі йшов, втомився, собака теж втомилася. Раптом перед ним - оазис!
Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка,
словом, відпочинок.
- Що це таке? - Запитав мандрівник у вартового.
- Це рай, ти вже помер, і тепер можеш ввійти і відпочити
по-справжньому.
- А є там вода?
- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни ...
- А поїсти дадуть?
- Все, що захочеш.
- Але з мною собака.
- Шкодую, сер, з собаками не можна. Його доведеться залишити тут.
І мандрівник пішов далі .. Через деякий час дорога привела його
на ферму. Біля воріт теж сидів сторож.
- Я хочу пити, - попросив мандрівник.
- Заходи, у дворі є колодязь.
- А мій собака?
- Біля колодязя побачиш поїлку.
- А поїсти?
- Можу пригостити тебе вечерею.
- А собаці?
- Знайдеться кісточка.
- А що це за місце?
- Це рай.
- Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай - там.
- Бреше він. Там пекло.
- Як же ви, у раю, це терпите?
- Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.
середа, 19 січня 2011 р.
вівторок, 18 січня 2011 р.
Януковичу будують голубятню(Межигір'я).
Журналісти влаштували "полювання"на Януковича - міліція в розгубленості.Від Президента вимагають виконати свою обіцянку й показати народу "скромний будиночок " у Межигір'ї.http://tvi.ua/
неділя, 16 січня 2011 р.
Погано знати багато жартів: коли треба – не згадаєш, а коли хтось розповідає – не смішно.
Маршрутка. Водій попався з почуттям гумору. І бабка. У бабки впало щось із торбинки на підлогу й він вирішив пожартувати:
– Що впало, то все моє.
А бабуся відповідає:
– Ти їдь собі тихесенько, а то я зараз впаду й буду вся твоя.
Приходить Вовочка додому з підбитим оком. Мати його запитує:
- Що це з тобою сталось?
- Розумієш мамо, я люблю жарти. Щоночі о третій годині набираю номер кого – небудь із хлопців і запитую: “Догадайтеся, хто дзвонить?”
- Ну і що?
- Сьогодні один здогадався!
Армія.
Двох новобранців поставили на кухню варити їсти. Пару годин вони ніх*я не робили. Потім на кухню заходить прапор і питає:
- Чого нічого не зварено?
Солдати перевернули каструлю догори дном і говорять:
- Товариш прапорщик хтось кришку приварив.
Прапор підняв каструлю, подивився і каже:
- Ніх*я собі ще й дно відрізали!!!
Попав Янукович на небеса і говорить:
- Хочу в рай!
- А Ви, вибачайте, хто?
- Вітя, український політик.
- Вітя, це провокація. Ніякого раю для українських політиків не існує…
– Що впало, то все моє.
А бабуся відповідає:
– Ти їдь собі тихесенько, а то я зараз впаду й буду вся твоя.
Приходить Вовочка додому з підбитим оком. Мати його запитує:
- Що це з тобою сталось?
- Розумієш мамо, я люблю жарти. Щоночі о третій годині набираю номер кого – небудь із хлопців і запитую: “Догадайтеся, хто дзвонить?”
- Ну і що?
- Сьогодні один здогадався!
Армія.
Двох новобранців поставили на кухню варити їсти. Пару годин вони ніх*я не робили. Потім на кухню заходить прапор і питає:
- Чого нічого не зварено?
Солдати перевернули каструлю догори дном і говорять:
- Товариш прапорщик хтось кришку приварив.
Прапор підняв каструлю, подивився і каже:
- Ніх*я собі ще й дно відрізали!!!
Попав Янукович на небеса і говорить:
- Хочу в рай!
- А Ви, вибачайте, хто?
- Вітя, український політик.
- Вітя, це провокація. Ніякого раю для українських політиків не існує…
субота, 15 січня 2011 р.
четвер, 13 січня 2011 р.
Сміх крізь сльози.
Вірменське радіо запитують:
-Что получит Украина от России за то, что лишила Бандеру звания героя? -Що отримає Україна від Росії за те, що позбавила Бандеру звання героя?
-Получит она много чего, но почувствует это только Янукович. -Чи отримає вона багато чого, але відчує це тільки Янукович.
----------
- У новітній історії Україна Ющенка - це Мазепа, а Янукович - Богдан Хмельницький. Первый безуспешно пытался сделать страну частью западного мира, а второй превращает ее в задворки России. Перший безуспішно намагався зробити країну частиною західного світу, а другий перетворює її в задвірки Росії.
- А как же Тимошенко? - А як же Тимошенко?
- Тимошенко - это Ярославна. - Тимошенко - це Ярославна. Ее роль в украинской истории тоже маловразумительна, но зато плач Ярославны довелось услышать каждому! Її роль в українській історії теж малозрозуміла, але зате плач Ярославни довелося почути кожному!
----------
-Чув, Пшонка вимагає з бюджету ще 1,5 млрд. на своє відомство?
-А чем аргументирует? -А чим аргументує?
-Тем, что Пшонку маслом не испортишь. -Тим, що Пшонку маслом не зіпсуєш.
----------
-Відповідно до закону про захист персональних даних відомості про будь-якому політиці тепер можуть бути приведені у ЗМІ тільки з його дозволу.
-Надеюсь, слова Терминатор, Проффесор, Пчеловод и Вона можно употреблять без согласования с этими сказочными героями. -Сподіваюся, слова Термінатор, Проффесор, Бджоляр та Вона можна вживати без узгодження з цими казковими героями.
----------
-Кажуть, з лютого життя так покращиться, що електроенергія подорожчає вдвічі.
-Зато в магазинах появятся свечи под названием «Лампочка Федоровича». -Зате в магазинах з'являться свічки під назвою «Лампочка Федоровича».
-Что получит Украина от России за то, что лишила Бандеру звания героя? -Що отримає Україна від Росії за те, що позбавила Бандеру звання героя?
-Получит она много чего, но почувствует это только Янукович. -Чи отримає вона багато чого, але відчує це тільки Янукович.
----------
- У новітній історії Україна Ющенка - це Мазепа, а Янукович - Богдан Хмельницький. Первый безуспешно пытался сделать страну частью западного мира, а второй превращает ее в задворки России. Перший безуспішно намагався зробити країну частиною західного світу, а другий перетворює її в задвірки Росії.
- А как же Тимошенко? - А як же Тимошенко?
- Тимошенко - это Ярославна. - Тимошенко - це Ярославна. Ее роль в украинской истории тоже маловразумительна, но зато плач Ярославны довелось услышать каждому! Її роль в українській історії теж малозрозуміла, але зате плач Ярославни довелося почути кожному!
----------
-Чув, Пшонка вимагає з бюджету ще 1,5 млрд. на своє відомство?
-А чем аргументирует? -А чим аргументує?
-Тем, что Пшонку маслом не испортишь. -Тим, що Пшонку маслом не зіпсуєш.
----------
-Відповідно до закону про захист персональних даних відомості про будь-якому політиці тепер можуть бути приведені у ЗМІ тільки з його дозволу.
-Надеюсь, слова Терминатор, Проффесор, Пчеловод и Вона можно употреблять без согласования с этими сказочными героями. -Сподіваюся, слова Термінатор, Проффесор, Бджоляр та Вона можна вживати без узгодження з цими казковими героями.
----------
-Кажуть, з лютого життя так покращиться, що електроенергія подорожчає вдвічі.
-Зато в магазинах появятся свечи под названием «Лампочка Федоровича». -Зате в магазинах з'являться свічки під назвою «Лампочка Федоровича».
середа, 12 січня 2011 р.
понеділок, 10 січня 2011 р.
неділя, 9 січня 2011 р.
субота, 8 січня 2011 р.
Rushniki. Весільний рушник.
Київщина, Звичаї, Рушники, Ремесло, Вишивання » Весільний рушник, або доля вишита ниткамиВід рушника залежать щастя молодої сім'ї, доля майбутніх дітей та добробут родини. Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: "на щастя, на долю", наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп'янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям.
Феномен Степана Бандери.
http://www.day.kiev.ua/299428
Степан Бандера і далі залишається в Україні «суперечливою», неоднозначно трактованою фігурою. Хоча, якщо розібратися, то це цілком цілісний, однозначний (для українців — однозначно позитивний) історичний персонаж. І те, що він залишається для більшості з нас «суперечливим», «неприйнятним» — передусім проблема самих українців, зокрема нерозуміння ними справді вартісних моментів своєї історії.
Степан Бандера і далі залишається в Україні «суперечливою», неоднозначно трактованою фігурою. Хоча, якщо розібратися, то це цілком цілісний, однозначний (для українців — однозначно позитивний) історичний персонаж. І те, що він залишається для більшості з нас «суперечливим», «неприйнятним» — передусім проблема самих українців, зокрема нерозуміння ними справді вартісних моментів своєї історії.
Case e città ecosostenibili.
Nei prossimi anni forse, molte case saranno simili a questa. Ci troviamo a Aarhus, in Danimarca, nel distretto di recente costruzione di Lypstrup. Qui una cinquantina di abitanti vive in appartamenti in cui l’uso dell’energia avviene senza sprechi.
“Vivevo – dice Agnete Dorph-Jensen, inquilina – in una casa molto vecchia, che aveva dei buchi nelle pareti ed era molto fredda, dovevo indossare sempre molti maglioni. Questa è calda, anche perchè ha un buon isolamento termico”.
In termini economici significa un risparmio sulle spese del riscaldamento che crollano da più di 200 euro al mese a circa 50 euro, se l’inverno è molto rigido.
“Abbiamo pannelli solari per l’illuminazione esterna, per gli spazi comuni e per la stanza per lavare la biancheria – prosegue Agnete Dorph -Jensen – Se ci fossero pannelli solari anche sul tetto sarebbe perfetto. Potremmo risparmiare molta elettricità”.
Questo tipo di casa riduce del 70 per cento il fabbisogno energetico, grazie alle tecnologie definite nel progetto dell’Unione Europea SHE, “Case sostenibili in Europa”. Un progetto che coinvolge quattro paesi.
“E’ abbastanza semplice risparmiare energia – dice Palle Jorgensen, coordinatore del progetto SHE – Sappiamo come farlo. Qui ad esempio abbiamo il 100 per cento del materiale rinnovabile. Il 90 per cento delle case sono fatte di legno”.
A 1.300 km più a sud, a Vienna, un altro progetto di ricerca dell’Unione Europea tenta di disegnare la città del futuro. Qui lo sviluppo urbano tiene conto del cambiamento climatico, delle emissioni di CO2 e dell’utilizzo del territorio. Il modello studiato si basa sul concetto di metabolismo urbano.
“Questo lato della città – dice Christof Schremmer, coordinatore del progetto SUME – tende a diventare un quartiere a bassa densità, con caseggiati periferici e questo dovrebbe essere evitato. La città di Vienna ovviamente sta cercando di intervenire, ma ci sono ancora molte aree vuote che devono essere occupate”.
Secondo gli urbanisti nei prossimi 40 anni Vienna crescerà del 54 per cento, usando 100 km quadrati del territorio. Uno sviluppo, che con l’investimento delle nuove tecnologie, costerà l’80 per cento in meno del previsto.
“Finora – prosegue Christof Schremmer -abbiamo seguito tre approcci diversi: uno è la pianificazione dei trasporti, l’altro è l’autonomia energetica degli edifici e infine il terzo è la qualità del design architettonico. In questo progetto cerchiamo di vedere come le combinazioni tra i tre elementi interagiscano
per lo sviluppo futuro delle città.”
In base al metabolismo urbano, i ricercatori hanno messo a fuoco alcuni punti critici, in cui degli interventi mirati possono limitare e di molto, l’impatto ambientale.
“Se nel corso di una giornata una persona deve uscire di casa 3 o 4 volte nella stessa zona – dice il coordinatore del progetto SUME – senza andare in città e quindi non ha necessità di usare la macchina, possiamo dire che non dispenderà energia, che non ci sarà emissione di CO2 e che sarà un caso a chilometri zero. Questo è un caso che risulta positivo sotto tutti i punti di vista”.
Il SUME, il progetto di metabolismo urbano sostenibile per l’ Europa, è sviluppato in collaborazione con le istituzioni di 9 paesi e di due continenti con l’obiettivo di definire il modello delle città del futuro.
Le ricerche scientifici puntano a raggiungere risultati specifici, come la riduzione dei consumi o dell’inquinamento.
Al tempo stesso però di migliorare la coscienza ecologica di tutti i soggetti coinvolti, come ci spiega l’inquilina di Aarhus, cui non mancano proposte per migliorare la propria qualità della vita.
“Vivendo qui – dice Agnete Dorph-Jnesen – si può contribuire a migliorare il pianeta. E’ questo il punto. Ma uno dei problemi che abbiamo è che siamo lontani dalla città e per arrivarci ci vuole la macchina. Penso che se avessimo un’auto in comune sarebbe perfetto”.
L’esperienza di Aarhus ha fatto scattare la collaborazione con le realtà presenti sul territorio.
Il progetto spinge già a realizzare nuovi passi, secondo l’architetto della municipalità di Aarhus: “Vogliamo costruire anche nuove città satellite – dice Niels-Peter Mohr – ne abbiamo 4 in programma, tutte legate alla nuova linea tramviaria. I nuovi cittadini di Aarhus potranno beneficiare dei trasporti e vivere in case ad impatto sostenibile”.
Oltre alla Danimarca, il progetto coinvolge, con esperienze pilota, Italia, Portogallo e Francia.
Considerati i miglioramenti dal punto di vista economico e della sostenibilità, i risultati del progetto possono estendersi al resto d’Europa. “Abbiamo creato la possibiltà a che i politici non possano dire che è tutto irreale – dice palle Jorgensen – Rifacendoci direttamente a questo progetto ora si possono cambiare i piani regolatori e le norme per le costruzioni.”
Case all’insegna dell’ambiente e città sostenibili sono i passi per ridurre l’impatto ambientale in un pianeta che soffre per il cambiamento climatico.
www.she.coop
www.sume.at
Copyright © European Commission 2011 / euronews 2011
“Vivevo – dice Agnete Dorph-Jensen, inquilina – in una casa molto vecchia, che aveva dei buchi nelle pareti ed era molto fredda, dovevo indossare sempre molti maglioni. Questa è calda, anche perchè ha un buon isolamento termico”.
In termini economici significa un risparmio sulle spese del riscaldamento che crollano da più di 200 euro al mese a circa 50 euro, se l’inverno è molto rigido.
“Abbiamo pannelli solari per l’illuminazione esterna, per gli spazi comuni e per la stanza per lavare la biancheria – prosegue Agnete Dorph -Jensen – Se ci fossero pannelli solari anche sul tetto sarebbe perfetto. Potremmo risparmiare molta elettricità”.
Questo tipo di casa riduce del 70 per cento il fabbisogno energetico, grazie alle tecnologie definite nel progetto dell’Unione Europea SHE, “Case sostenibili in Europa”. Un progetto che coinvolge quattro paesi.
“E’ abbastanza semplice risparmiare energia – dice Palle Jorgensen, coordinatore del progetto SHE – Sappiamo come farlo. Qui ad esempio abbiamo il 100 per cento del materiale rinnovabile. Il 90 per cento delle case sono fatte di legno”.
A 1.300 km più a sud, a Vienna, un altro progetto di ricerca dell’Unione Europea tenta di disegnare la città del futuro. Qui lo sviluppo urbano tiene conto del cambiamento climatico, delle emissioni di CO2 e dell’utilizzo del territorio. Il modello studiato si basa sul concetto di metabolismo urbano.
“Questo lato della città – dice Christof Schremmer, coordinatore del progetto SUME – tende a diventare un quartiere a bassa densità, con caseggiati periferici e questo dovrebbe essere evitato. La città di Vienna ovviamente sta cercando di intervenire, ma ci sono ancora molte aree vuote che devono essere occupate”.
Secondo gli urbanisti nei prossimi 40 anni Vienna crescerà del 54 per cento, usando 100 km quadrati del territorio. Uno sviluppo, che con l’investimento delle nuove tecnologie, costerà l’80 per cento in meno del previsto.
“Finora – prosegue Christof Schremmer -abbiamo seguito tre approcci diversi: uno è la pianificazione dei trasporti, l’altro è l’autonomia energetica degli edifici e infine il terzo è la qualità del design architettonico. In questo progetto cerchiamo di vedere come le combinazioni tra i tre elementi interagiscano
per lo sviluppo futuro delle città.”
In base al metabolismo urbano, i ricercatori hanno messo a fuoco alcuni punti critici, in cui degli interventi mirati possono limitare e di molto, l’impatto ambientale.
“Se nel corso di una giornata una persona deve uscire di casa 3 o 4 volte nella stessa zona – dice il coordinatore del progetto SUME – senza andare in città e quindi non ha necessità di usare la macchina, possiamo dire che non dispenderà energia, che non ci sarà emissione di CO2 e che sarà un caso a chilometri zero. Questo è un caso che risulta positivo sotto tutti i punti di vista”.
Il SUME, il progetto di metabolismo urbano sostenibile per l’ Europa, è sviluppato in collaborazione con le istituzioni di 9 paesi e di due continenti con l’obiettivo di definire il modello delle città del futuro.
Le ricerche scientifici puntano a raggiungere risultati specifici, come la riduzione dei consumi o dell’inquinamento.
Al tempo stesso però di migliorare la coscienza ecologica di tutti i soggetti coinvolti, come ci spiega l’inquilina di Aarhus, cui non mancano proposte per migliorare la propria qualità della vita.
“Vivendo qui – dice Agnete Dorph-Jnesen – si può contribuire a migliorare il pianeta. E’ questo il punto. Ma uno dei problemi che abbiamo è che siamo lontani dalla città e per arrivarci ci vuole la macchina. Penso che se avessimo un’auto in comune sarebbe perfetto”.
L’esperienza di Aarhus ha fatto scattare la collaborazione con le realtà presenti sul territorio.
Il progetto spinge già a realizzare nuovi passi, secondo l’architetto della municipalità di Aarhus: “Vogliamo costruire anche nuove città satellite – dice Niels-Peter Mohr – ne abbiamo 4 in programma, tutte legate alla nuova linea tramviaria. I nuovi cittadini di Aarhus potranno beneficiare dei trasporti e vivere in case ad impatto sostenibile”.
Oltre alla Danimarca, il progetto coinvolge, con esperienze pilota, Italia, Portogallo e Francia.
Considerati i miglioramenti dal punto di vista economico e della sostenibilità, i risultati del progetto possono estendersi al resto d’Europa. “Abbiamo creato la possibiltà a che i politici non possano dire che è tutto irreale – dice palle Jorgensen – Rifacendoci direttamente a questo progetto ora si possono cambiare i piani regolatori e le norme per le costruzioni.”
Case all’insegna dell’ambiente e città sostenibili sono i passi per ridurre l’impatto ambientale in un pianeta che soffre per il cambiamento climatico.
www.she.coop
www.sume.at
Copyright © European Commission 2011 / euronews 2011
пʼятниця, 7 січня 2011 р.
четвер, 6 січня 2011 р.
ГОТУЄМОСЬ ДО РІЗДВА. РІЗДВЯНЕ МЕНЮ.
Різдво є одним із найбільших Християнських свят. Православні святкують його з 6 на 7 січня. Проте саме свято є значно давнішим за Християнство. За язичництва це було свято Світла. Воно відзначалося на честь бога Рода, творця Всесвіту.
Традиційно на Різдво готують 12 страв. У Християнській традиції це символізує 12 апостолів. Язичники ж асоціювали 12 страв з 12-ма сузір'ями на небі - це була жертва кожному сузір'ю. У них Різдво було оповите цифрою 12, оскільки вважалося, що за 12 священних ночей творився Всесвіт (з 25-го грудня по 6 січня за сучасним літочисленням).
http://myukraina.mirtesen.ru/blog/43801204906
Традиційно на Різдво готують 12 страв. У Християнській традиції це символізує 12 апостолів. Язичники ж асоціювали 12 страв з 12-ма сузір'ями на небі - це була жертва кожному сузір'ю. У них Різдво було оповите цифрою 12, оскільки вважалося, що за 12 священних ночей творився Всесвіт (з 25-го грудня по 6 січня за сучасним літочисленням).
http://myukraina.mirtesen.ru/blog/43801204906
Українці на Кубані.
У російському, як, утім, і в українському суспільстві, дотепер переважає прагнення ігнорувати уроки історії, не бачити їхній очевидний зв’язок з вибухонебезпечними проблемами сьогоднішнього дня. Ось уже ціле десятиліття палахкотить Північний Кавказ. Наявні й ознаки етнічної кризи, що насувається на Кубань. Причин багато, як основні можна назвати невдалу спробу відродження козацтва як впливової військово-адміністративної складової російської політики в регіоні, все зростаючий мусульманський фактор. Переселенська експансія народів Закавказзя разом з агресивно-бездарною національною політикою. І хоча місцеве українське населення не є ні каталізатором, ні передбачуваною рушійною силою назріваючих негативних процесів, є потреба усвідомити місце його в історії і культурі Півдня Росії з початку колонізації цього регіону. Тим більше, що ця роль, при всій її непомітності, найчастіше протягом останніх двох століть була визначальною.
Перші національні об’єднання нащадків запорозького козацтва виникли в кінці 19 - початку 20-го сторіччя, через сторіччя після переселення їх на благодатні землі Кубані. Це відбулося в період завершення нескінченних російсько-турецьких воєн, "замирення” Кавказу, досягнення певного економічного благополуччя області, що дозволило поставити на порядок денний чисто гуманітарні проблеми і вирішувати їх у європейському дусі, а не в традиціях "козачої вольниці”.
Майже ціле сторіччя чорноморські козаки всерйоз не задумувалися про свої національні корені, тому що приналежність до козачого стану в основному забезпечувала їх господарські, військово-політичні і цивільні права. Про те, що козак може ворогувати з козаком, вони стали задумуватися лише після злиття Чорноморського і частини Лінійного військ у єдине Кубанське козаче військо в 1860 р. Під одним дахом зібралися представники двох різних за мовою і культурою народів, що породило як відцентрові, так і доцентрові сили. З одного боку, відбувалося притирання, необхідне зрощування двох складових у щось єдине, що не могло не набрати форми поступової, але неухильної русифікації нових поколінь козацтва, а з іншого, цей же самий процес провокував зародження свідомої боротьби чорноморської інтелігенції, яка народжувалась, за національні права корінних жителів Кубані. Природно, що на початковому етапі вони усвідомлювалися насамперед як право на власну культуру. Перші місцеві українські патріоти: Я. Кухаренко, Я. Мишковський, В. Вареник, В. Золотаренко, І. Подушка - були насамперед козакофілами, але властивий їм глибокий інтерес до рідної мови об’єктивно сприяв тому, що саме тривога за її долю змусила вже їх найближчих послідовників шукати контактів з матінкою-Україною, прагнути до об’єднання розрізнених і нечисленних тоді ще сил. Українську мову чорноморці розглядали як одну з найважливіших складових своєї козачої гідності. І це розуміння вони щасливо передали своїм дітям та онукам. Один із сучасників у самому кінці 60-х років свідчив, що учні катеринодарської гімназії "говорять як на класних заняттях, так і поза малоросійською мовою, ... читають тільки "Енеїду” Котляревського та "Кобзар” Шевченка”. Очевидно про них же, лише трохи доросліших, говорить у своїй історичній записці директор відкритої двома роками пізніше (1871) Першої Кубанської вчительської семінарії Гр. Крижанівський: "Російська мова була для вихованців мовою настільки ж далекою, як, припустимо, мова (старо) слов’янська чи навіть іноземна. …нею рішуче ніхто з жителів станиці не говорив».
Засновник і визнаний лідер усіх перших національних об’єднань українців Кубані так званої "Чорноморської громади” Степан Іванович Ерастов (1856-1953) являв собою тип революціонера, що рано сформувався, виріс, за його власними розповідями, «в оточенні, яке ще зберігало тоді давні запорозькі традиції вільного козацтва». У 1878 році він стає студентом Київського університету й одночасно членом громади молодих українців "Кіш”, бере участь у постановках домашнього театру М. Лисенка, зближується з О. Кониським. У 1880 - поїздка в Женеву і Париж, зустрічі з М. П. Драгомановим та іншими видатними діячами української еміграції остаточно сформували його переконання. Виключений з Київського університету "за неблагонадійність і перебування понад термін за кордоном”, він перебирається в Петербург, де з головою поринає в народовольчу діяльність, працює в гуртку, який об`єднує всю студентську українську молодь столиці. Потім було нове виключення з університету і заслання, роки невлаштованості і революційної роботи, поки в 1894 році не осів у рідному Катеринодарі.
До моменту повернення С. І. Ерастова на Кубань козачий край уже не являв собою в культурному плані пустелю, як це було в часи В. Мови (Лиманського). Тут активно працював в обласному статистичному комітеті відомий український етнограф М. О. Дикарєв, який почав найперші кроки по дослідженню української культури Кубані. Для збору необхідних йому фольклорно-етнографічних матеріалів учений мав у станицях кореспондентів з числа вчителів, писарів і простих селян, через них намагався впливати на пробудження національної свідомості козаків. У своїх наукових працях Митрофан Олексійович особливу увагу надавав доказу тотожності української мови і діалекту, що існував на Кубані, а також підкреслював абсолютну подібність свят і обрядів тут і в Україні. "Обласні кубанські відомості” редагував В. Скидан - чудовий публіцист, пізніше шевченкознавець Л. Мельников. Фольклорну діяльність проводили А. Бигдай, Г. Концевич і О. Кошиць. Тут же працював історик і статистик Ф. Щербина, згодом автор двотомної "Історії Кубанського козачого війська”. Ще збирав свої колекції засновник військового історико-етнографічного музею Е. Феліцин і публікував свої численні збірники документів з історії запорозького і чорноморського козачих військ, історик-самоучка П. Короленко. Ці неабиякі особистості ніби створювали історико-культурне тло, на якому і розгорнув свою радикальну діяльність С. Ерастов.
Спочатку створений ним гурток поєднував усього лише трьох. Крім самого Степана Івановича, до нього ввійшли А. Бєлобородов і Л. Бич. У 1901 р. йому вдалося залучити до роботи народного вчителя зі станиці Калузької К. Безкровного і викладача жіночого єпархіального училища І. Ротаря, що користувався найширшим впливом на учнівську молодь. У тому ж 1901 р. в групу С. Ерастова увійшла група реалістів, серед яких виділявся майбутній президент самостійної Кубані Микола Степанович Рябовол. Як показав час, ставка на молодь і на запрошення талановитих представників інтелігенції з України виправдали себе. Тільки влітку 1902 р. на Кубань переїхало десять виключених з Полтавської семінарії учнів, у тому числі С. Петлюра, П. Ткаченко, П. Понятенко, П. Капельгородський та інші. На запрошення Ерастова і його однодумців відгукнулися відомі літератори, які пов’язали своє життя з козачим краєм: Я. Пекуче, Г. Доброскок, В. Самійленко, В. Потапенко, Ганна Супруненко, О. Лісовський та інші. Як писав Ерастов, "організація вийшла сильна, з великими діячами, і робота закипіла”.
Крім нелегальної діяльності: складання і друкування прокламацій, поширення літератури й усної пропаганди серед учнівської молоді і на робочих окраїнах, - члени громади брали найактивнішу участь у всіх громадських організаціях. Все підлягало ідеї пробудження національної самосвідомості кубанського козацтва: поширювалися книги, газети і журнали українською мовою, відзначалися ювілеї українських діячів літератури і мистецтва, організовувалися незліченні гастролі всіх відомих українських труп і корифеїв національного театру. Просвітницьку літературу друкували українською мовою в місцевих друкарнях.
Початок українського книговидання на Кубані також пов’язаний з ім’ям С. Ерастова. Тільки людина такого масштабу, загартований ідейний борець і природжений організатор міг перебороти численні цензурні перепони, які стояли тоді на шляху розвитку національного друкування в Росії. В повній мірі ці заборони діяли аж до 1905 р. і на Кубані, де більшість населення складали вихідці з України. Перші початі С. Ерастовим спроби видання книг українською мовою належать до 1896 р., коли в Катеринодарі побачила світ книжка А. Кримського "Хто ж винен?”. Через рік ця книга була перевидана в Ростові-на-Дону в друкарні І. Тер-Абрам`яна тиражем 1200 прим. Одночасно в Ростові п’ятитисячним тиражем був видрукуваний збірник оповідань Б. Грінченка. Для пробудження інтересу до читання книг українською мовою С. І. Ерастов запровадив звичай обдаровувати ними "колядників” і "щедрувальників”, які, почувши про незвичайні різдвяні і святочні дарунки, хмарою сунули у святкові дні до будинку видавця. Пропагандою книги в сільських районах займалися члени станичних "Просвіт”, осередків підпільної Революційної української партії, а також працівники чайних. На великі сільські ярмарки, храмові свята і народні гуляння їх носили спеціально підібрані і навчені Ерастовим книгоноші.
Наступна спроба просунути в маси українське художнє слово пов’язана з ідеєю видання на Кубані "товстого” журналу. Але на клопотання "надійшла дуже коротенька відповідь головного управління у справах друкування: «Издавать журнал на малороссийском наречии под названием "Поступ” признано министром внутренних дел не подлежащим удовлетворению”. На жаль, невдачі (подібні до цієї) зустрічали в російських ліберальних і слав’янофільствуючих колах не співчуття, а скоріше погано приховувану зловтіху.
Постійною турботою кубанських просвітян стало відкриття на Кубані мережі українських народних шкіл. Ось як обґрунтував їх необхідність на І Всеросійському з’їзді діячів громад народних університетів від імені земляків видатний північнокавказький бібліограф Б. М. Городецький, що просив "поставити на обговорення і санкціонувати своїми авторитетними висновками наведені нижче тези:
1. Викладання в нижчій школі на території, заселеній українським народом, зокрема в Кубанській області, повинне вестися українською мовою.
2. Українська мова повинна бути введена у вжиток у всіх просвітительських установах, які функціонують у місцевостях з українським населенням і організовані для освіти мас.
3. У середній і вищій школі, що функціонує на території України, необхідне введення українознавства у вигляді вивчення української мови, літератури, історії, географії й економічних особливостей України.
4. Рекомендувати громадам народних університетів й іншим приватним просвітительським організаціям, що діють на територіях, населених більшістю українців, щоб уникнути докорів у мимовільній підтримці русифікаторської політики і з метою найбільш успішного розвитку справи освіти, широке впровадження як вживання української мови, так і дисциплін з українознавства”.
Доповідач невипадково говорив про Кубань як про територію, населену переважно українцями. Щойно в Катеринодарі були опубліковані більш ніж красномовні дані останнього перепису населення, які підтверджували, що 48,2% родин станичного і сільського населення області вважає своєю рідною мовою "малоруську” і лише 42,7% - такою визнають російську мову. "Таким чином, - дійшли висновку статисти того часу в особі найавторитетнішого етнографа Л. В. Македонова, - судячи з мови, малоруська народність переважає в Кубанській області. Корінне козаче населення переважно говорить малоруською мовою”.
Коли лютнева революція створила умови для активної творчої роботи, першими зібралися на свій з’їзд кубанські педагоги. Він проходив у Катеринодарі 13-14 травня 1917 р. У резолюції педагогічної секції з’їзду говорилося: "1. Принципово погодитися з потребою негайного введення в Кубанському краї навчання рiдною мовою… кількість шкiл українських i росiйських повинна бути пропорцiйна числу людей, якi говорять тiєю або iншою мовою”. Десятий пункт резолюції пропонував негайно приступити до найширшого видання української дитячої літератури. Що стосується "Українського букваря”, то він витримав два видання (1917 р., 1918 р.).
Завдяки ініціативі знизу вже в ході громадянської війни починається масова українізація кубанської школи, періодичної преси, видавничої справи. Книги українською мовою видає С.І.Ерастов. Перша українська газета вийшла в Катеринодарі в 1917 р. Називалася вона "Черноморець”, а видавало її товариство "Ранок”. У 1918 р. у Новоросійську побачили світ перші номери газети "Нове життя”. Пізніше (1919 р.) у столиці Кубанського краю видавалася просвітянська газета "Кубанська зоря” з багатим літературним розділом, у різних видавництвах вийшли казки для дітей, збірник оповідань В. Винниченка, цілий розсип тоненьких книжечок віршів Т. Шевченка, В. Мови, М. Вороного й інших українських літераторів. Окремі видання С. І. Ерастова фінансувалися з Києва, зокрема урядом гетьмана П. Скоропадського. І це зовсім не випадково. З моменту проголошення незалежної Української держави кубанські українці тісно співробітничали з метрополією, шукаючи і частково знаходячи в ній союзника. У Центральній Раді по територіальному представництву Кубань представляв С. Ерастов. Останнім часом багато написано про двотижневий візит кубанської делегації на чолі з М. С. Рябоволом у Київ влітку 1918 р., про підписані тоді військові і економічні договори, покликані максимально зблизити дві держави (Україну і Кубанський край) аж до їх об’єднання. Підвищені симпатії до кубанців мав і С. Петлюра, який фактично починав свій революційний шлях в Катеринодарі, добре знав як про українські симпатії кубанців, так і особливості їх етнічної свідомості.
На жаль, справжнього зближення так і не вдалося досягти… "Единонеделимцев” білого руху турбувало посилення українських позицій у Кубанській раді і кубанському уряді. Влітку 1919 р. денікінською контррозвідкою був злочинно вбитий перший кубанський президент, український патріот і народний улюбленець Микола Рябовол, а в листопаді все тими ж темними силами на Кубані був вчинений державний переворот. Чорноморська фракція в Раді була арештована, її лідер священик О. І. Кулабухов повішений на Фортечній площі, а інші лідери чорноморців депортовані в Константинополь. В тому ж 1919 р. кубанська "Просвіта” була заборонена, а за томик віршів Т. Шевченка, виявлений у козачій хаті, за солодкоголосу бандуру, нерозлучну подругу козака, господаря чекав розстріл.
Тут же, на Кубані, багато в чому визначилося майбутнє незалежної України. На думку видатного кубанського українця, останнього прем’єра республіки Кубанський край В. Іваниса, нерішуче ставлення українського уряду гетьмана Скоропадського до політичного об’єднання з Кубанню "врятувало Добровольчу армію. Коли б гетьман використав пропозицію Кубані і негайно втягнув її на будь-яких умовах в орбіту українських дій, то напевно були б позитивніші наслідки боротьби з більшовиками. Досягти ж цього було не важко. У розпорядженні гетьмана була дивізія ген. Натієва, яку без великих труднощів можна було перекинути на Кубань. Таманський півострів уже звільнився власними силами від більшовиків. На Тамані саме тоді було і німецьке військо, зміцнивши яке, за два тижні можна було звільнити всю Кубань. Остання ж при мобілізації посилила б українську армію на 200000 добрих дисциплінованих козаків. Таке рішення змусило б добрармію створювати фронт за Волгою чи в Сибіру. У всякому разі не було б пізніше потреби як Україні, так і Кубані боротися ще й з добрармією. Дон і цілий Північний Кавказ при приєднанні Кубані до України не мали б іншого виходу, як пристати і собі до цього об’єднання. При цій комбінації прибулі представники Антанти мусили б допомогти амуніцією й іншим Україні та приєднаним до неї краям, а не добрармії, якої тут би не було. Та чи не найголовніше ще те, що відновилася б традиція єдності Кубані з Україною.. Ця ж перспектива зберегла б українські землі від голоду й інших совєтських тортур, які коштували понад 15 мільйонів загиблих різного віку й статі. Брак розуміння наведених вище фактів привели не тільки до руїни Кубані, але й цілої України”.
Трагедія кубанських українців у "країні серпа і молота” вимагає окремої розмови у світлі нових фактів і з урахуванням нашого сьогоднішнього знання про справжню спрямованість вектора, за яким розвивалася вся післяжовтнева історія імперії.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Б-аш. Ан. Корреспонденция из Екатеринодара// Иллюстрированная газета. 1869. №23.
2. Крыжановский Гр. Первая Кубанская Учительская Семинария. 1871-1915 гг. Историческая записка (рукопись из частного архива). С. 164.
3. См.: Эрастов С.И. Воспоминания // Кубань: проблемы культуры и информатизации. 1998 – 2000. №№ 11-17.
4.Эрастов С. Дневник (1926). Автограф// Институт рукописей ЦНБУ iм. В.Вернадського. Ф. 181. №2. Арк. 2-10.
5. Вороний М. Шевченковi роковини в Катеринодарi // Зоря. 1895. № 8. С.158.
6. См.: Чумаченко В.К. К биографии М.Дикарева //. Итоги фольклорно-этнографических исследований этнических культур Кубани за 1995 год. Дикаревские чтения –2. – п. Джубга., 1996. – С. 3-7.
7. С.И. ( Эрастов С.И.). Что дарить колядникам // Кубанские областные ведомости. 1900. 17 декабря.
8. Городецкий Б.М. Доклад Кубанского Просвитного Товариства. Читан на 2-м заседании 1-й секции 4-го января //Труды первого Всероссийского съезда деятелей обществ народных университетов и других просветительных учреждений частной инициативы. – СПб., 1908. С. 210-211.
9. Население Кубанской области по данным вторых экземпляров листов переписи 1897 г. /Под ред. действит. члена Кубанского статистического комитета Л.В. Македонова. Екатеринодар, 1906. С. 560-570.
10. Сулятицький. Нариси з icторii революцii на Кубанi. Прага, 1925. Т.1. C. 193.
11. Украiнський букварь. Катеринодар, 1918. С.32.
12. Георгиади Я. Национальная печать на Кубани и на Черномории //Красное знамя. 1923. № 96. 5 мая.
13. Дорошенко Д. Моi спомини про недавне минуле. Ч.III. – Доба гетьманщини (1918). – Львiв, 1923. С. 30.
14. Iванис. В. Стежками життя. Новий Ульм (Нiмеччина). 1959-1960. Т.2,3. 15. Іванис В. Історія Кубанського козачого війська // Кубанський край (Канада). 1959. № 3. С. 7-8.
Віктор ЧУМАЧЕНКО,
Заслужений працівник культури України і Кубані, професор
http://www.refine.org.ua/pageid-4389-2.html
Перші національні об’єднання нащадків запорозького козацтва виникли в кінці 19 - початку 20-го сторіччя, через сторіччя після переселення їх на благодатні землі Кубані. Це відбулося в період завершення нескінченних російсько-турецьких воєн, "замирення” Кавказу, досягнення певного економічного благополуччя області, що дозволило поставити на порядок денний чисто гуманітарні проблеми і вирішувати їх у європейському дусі, а не в традиціях "козачої вольниці”.
Майже ціле сторіччя чорноморські козаки всерйоз не задумувалися про свої національні корені, тому що приналежність до козачого стану в основному забезпечувала їх господарські, військово-політичні і цивільні права. Про те, що козак може ворогувати з козаком, вони стали задумуватися лише після злиття Чорноморського і частини Лінійного військ у єдине Кубанське козаче військо в 1860 р. Під одним дахом зібралися представники двох різних за мовою і культурою народів, що породило як відцентрові, так і доцентрові сили. З одного боку, відбувалося притирання, необхідне зрощування двох складових у щось єдине, що не могло не набрати форми поступової, але неухильної русифікації нових поколінь козацтва, а з іншого, цей же самий процес провокував зародження свідомої боротьби чорноморської інтелігенції, яка народжувалась, за національні права корінних жителів Кубані. Природно, що на початковому етапі вони усвідомлювалися насамперед як право на власну культуру. Перші місцеві українські патріоти: Я. Кухаренко, Я. Мишковський, В. Вареник, В. Золотаренко, І. Подушка - були насамперед козакофілами, але властивий їм глибокий інтерес до рідної мови об’єктивно сприяв тому, що саме тривога за її долю змусила вже їх найближчих послідовників шукати контактів з матінкою-Україною, прагнути до об’єднання розрізнених і нечисленних тоді ще сил. Українську мову чорноморці розглядали як одну з найважливіших складових своєї козачої гідності. І це розуміння вони щасливо передали своїм дітям та онукам. Один із сучасників у самому кінці 60-х років свідчив, що учні катеринодарської гімназії "говорять як на класних заняттях, так і поза малоросійською мовою, ... читають тільки "Енеїду” Котляревського та "Кобзар” Шевченка”. Очевидно про них же, лише трохи доросліших, говорить у своїй історичній записці директор відкритої двома роками пізніше (1871) Першої Кубанської вчительської семінарії Гр. Крижанівський: "Російська мова була для вихованців мовою настільки ж далекою, як, припустимо, мова (старо) слов’янська чи навіть іноземна. …нею рішуче ніхто з жителів станиці не говорив».
Засновник і визнаний лідер усіх перших національних об’єднань українців Кубані так званої "Чорноморської громади” Степан Іванович Ерастов (1856-1953) являв собою тип революціонера, що рано сформувався, виріс, за його власними розповідями, «в оточенні, яке ще зберігало тоді давні запорозькі традиції вільного козацтва». У 1878 році він стає студентом Київського університету й одночасно членом громади молодих українців "Кіш”, бере участь у постановках домашнього театру М. Лисенка, зближується з О. Кониським. У 1880 - поїздка в Женеву і Париж, зустрічі з М. П. Драгомановим та іншими видатними діячами української еміграції остаточно сформували його переконання. Виключений з Київського університету "за неблагонадійність і перебування понад термін за кордоном”, він перебирається в Петербург, де з головою поринає в народовольчу діяльність, працює в гуртку, який об`єднує всю студентську українську молодь столиці. Потім було нове виключення з університету і заслання, роки невлаштованості і революційної роботи, поки в 1894 році не осів у рідному Катеринодарі.
До моменту повернення С. І. Ерастова на Кубань козачий край уже не являв собою в культурному плані пустелю, як це було в часи В. Мови (Лиманського). Тут активно працював в обласному статистичному комітеті відомий український етнограф М. О. Дикарєв, який почав найперші кроки по дослідженню української культури Кубані. Для збору необхідних йому фольклорно-етнографічних матеріалів учений мав у станицях кореспондентів з числа вчителів, писарів і простих селян, через них намагався впливати на пробудження національної свідомості козаків. У своїх наукових працях Митрофан Олексійович особливу увагу надавав доказу тотожності української мови і діалекту, що існував на Кубані, а також підкреслював абсолютну подібність свят і обрядів тут і в Україні. "Обласні кубанські відомості” редагував В. Скидан - чудовий публіцист, пізніше шевченкознавець Л. Мельников. Фольклорну діяльність проводили А. Бигдай, Г. Концевич і О. Кошиць. Тут же працював історик і статистик Ф. Щербина, згодом автор двотомної "Історії Кубанського козачого війська”. Ще збирав свої колекції засновник військового історико-етнографічного музею Е. Феліцин і публікував свої численні збірники документів з історії запорозького і чорноморського козачих військ, історик-самоучка П. Короленко. Ці неабиякі особистості ніби створювали історико-культурне тло, на якому і розгорнув свою радикальну діяльність С. Ерастов.
Спочатку створений ним гурток поєднував усього лише трьох. Крім самого Степана Івановича, до нього ввійшли А. Бєлобородов і Л. Бич. У 1901 р. йому вдалося залучити до роботи народного вчителя зі станиці Калузької К. Безкровного і викладача жіночого єпархіального училища І. Ротаря, що користувався найширшим впливом на учнівську молодь. У тому ж 1901 р. в групу С. Ерастова увійшла група реалістів, серед яких виділявся майбутній президент самостійної Кубані Микола Степанович Рябовол. Як показав час, ставка на молодь і на запрошення талановитих представників інтелігенції з України виправдали себе. Тільки влітку 1902 р. на Кубань переїхало десять виключених з Полтавської семінарії учнів, у тому числі С. Петлюра, П. Ткаченко, П. Понятенко, П. Капельгородський та інші. На запрошення Ерастова і його однодумців відгукнулися відомі літератори, які пов’язали своє життя з козачим краєм: Я. Пекуче, Г. Доброскок, В. Самійленко, В. Потапенко, Ганна Супруненко, О. Лісовський та інші. Як писав Ерастов, "організація вийшла сильна, з великими діячами, і робота закипіла”.
Крім нелегальної діяльності: складання і друкування прокламацій, поширення літератури й усної пропаганди серед учнівської молоді і на робочих окраїнах, - члени громади брали найактивнішу участь у всіх громадських організаціях. Все підлягало ідеї пробудження національної самосвідомості кубанського козацтва: поширювалися книги, газети і журнали українською мовою, відзначалися ювілеї українських діячів літератури і мистецтва, організовувалися незліченні гастролі всіх відомих українських труп і корифеїв національного театру. Просвітницьку літературу друкували українською мовою в місцевих друкарнях.
Початок українського книговидання на Кубані також пов’язаний з ім’ям С. Ерастова. Тільки людина такого масштабу, загартований ідейний борець і природжений організатор міг перебороти численні цензурні перепони, які стояли тоді на шляху розвитку національного друкування в Росії. В повній мірі ці заборони діяли аж до 1905 р. і на Кубані, де більшість населення складали вихідці з України. Перші початі С. Ерастовим спроби видання книг українською мовою належать до 1896 р., коли в Катеринодарі побачила світ книжка А. Кримського "Хто ж винен?”. Через рік ця книга була перевидана в Ростові-на-Дону в друкарні І. Тер-Абрам`яна тиражем 1200 прим. Одночасно в Ростові п’ятитисячним тиражем був видрукуваний збірник оповідань Б. Грінченка. Для пробудження інтересу до читання книг українською мовою С. І. Ерастов запровадив звичай обдаровувати ними "колядників” і "щедрувальників”, які, почувши про незвичайні різдвяні і святочні дарунки, хмарою сунули у святкові дні до будинку видавця. Пропагандою книги в сільських районах займалися члени станичних "Просвіт”, осередків підпільної Революційної української партії, а також працівники чайних. На великі сільські ярмарки, храмові свята і народні гуляння їх носили спеціально підібрані і навчені Ерастовим книгоноші.
Наступна спроба просунути в маси українське художнє слово пов’язана з ідеєю видання на Кубані "товстого” журналу. Але на клопотання "надійшла дуже коротенька відповідь головного управління у справах друкування: «Издавать журнал на малороссийском наречии под названием "Поступ” признано министром внутренних дел не подлежащим удовлетворению”. На жаль, невдачі (подібні до цієї) зустрічали в російських ліберальних і слав’янофільствуючих колах не співчуття, а скоріше погано приховувану зловтіху.
Постійною турботою кубанських просвітян стало відкриття на Кубані мережі українських народних шкіл. Ось як обґрунтував їх необхідність на І Всеросійському з’їзді діячів громад народних університетів від імені земляків видатний північнокавказький бібліограф Б. М. Городецький, що просив "поставити на обговорення і санкціонувати своїми авторитетними висновками наведені нижче тези:
1. Викладання в нижчій школі на території, заселеній українським народом, зокрема в Кубанській області, повинне вестися українською мовою.
2. Українська мова повинна бути введена у вжиток у всіх просвітительських установах, які функціонують у місцевостях з українським населенням і організовані для освіти мас.
3. У середній і вищій школі, що функціонує на території України, необхідне введення українознавства у вигляді вивчення української мови, літератури, історії, географії й економічних особливостей України.
4. Рекомендувати громадам народних університетів й іншим приватним просвітительським організаціям, що діють на територіях, населених більшістю українців, щоб уникнути докорів у мимовільній підтримці русифікаторської політики і з метою найбільш успішного розвитку справи освіти, широке впровадження як вживання української мови, так і дисциплін з українознавства”.
Доповідач невипадково говорив про Кубань як про територію, населену переважно українцями. Щойно в Катеринодарі були опубліковані більш ніж красномовні дані останнього перепису населення, які підтверджували, що 48,2% родин станичного і сільського населення області вважає своєю рідною мовою "малоруську” і лише 42,7% - такою визнають російську мову. "Таким чином, - дійшли висновку статисти того часу в особі найавторитетнішого етнографа Л. В. Македонова, - судячи з мови, малоруська народність переважає в Кубанській області. Корінне козаче населення переважно говорить малоруською мовою”.
Коли лютнева революція створила умови для активної творчої роботи, першими зібралися на свій з’їзд кубанські педагоги. Він проходив у Катеринодарі 13-14 травня 1917 р. У резолюції педагогічної секції з’їзду говорилося: "1. Принципово погодитися з потребою негайного введення в Кубанському краї навчання рiдною мовою… кількість шкiл українських i росiйських повинна бути пропорцiйна числу людей, якi говорять тiєю або iншою мовою”. Десятий пункт резолюції пропонував негайно приступити до найширшого видання української дитячої літератури. Що стосується "Українського букваря”, то він витримав два видання (1917 р., 1918 р.).
Завдяки ініціативі знизу вже в ході громадянської війни починається масова українізація кубанської школи, періодичної преси, видавничої справи. Книги українською мовою видає С.І.Ерастов. Перша українська газета вийшла в Катеринодарі в 1917 р. Називалася вона "Черноморець”, а видавало її товариство "Ранок”. У 1918 р. у Новоросійську побачили світ перші номери газети "Нове життя”. Пізніше (1919 р.) у столиці Кубанського краю видавалася просвітянська газета "Кубанська зоря” з багатим літературним розділом, у різних видавництвах вийшли казки для дітей, збірник оповідань В. Винниченка, цілий розсип тоненьких книжечок віршів Т. Шевченка, В. Мови, М. Вороного й інших українських літераторів. Окремі видання С. І. Ерастова фінансувалися з Києва, зокрема урядом гетьмана П. Скоропадського. І це зовсім не випадково. З моменту проголошення незалежної Української держави кубанські українці тісно співробітничали з метрополією, шукаючи і частково знаходячи в ній союзника. У Центральній Раді по територіальному представництву Кубань представляв С. Ерастов. Останнім часом багато написано про двотижневий візит кубанської делегації на чолі з М. С. Рябоволом у Київ влітку 1918 р., про підписані тоді військові і економічні договори, покликані максимально зблизити дві держави (Україну і Кубанський край) аж до їх об’єднання. Підвищені симпатії до кубанців мав і С. Петлюра, який фактично починав свій революційний шлях в Катеринодарі, добре знав як про українські симпатії кубанців, так і особливості їх етнічної свідомості.
На жаль, справжнього зближення так і не вдалося досягти… "Единонеделимцев” білого руху турбувало посилення українських позицій у Кубанській раді і кубанському уряді. Влітку 1919 р. денікінською контррозвідкою був злочинно вбитий перший кубанський президент, український патріот і народний улюбленець Микола Рябовол, а в листопаді все тими ж темними силами на Кубані був вчинений державний переворот. Чорноморська фракція в Раді була арештована, її лідер священик О. І. Кулабухов повішений на Фортечній площі, а інші лідери чорноморців депортовані в Константинополь. В тому ж 1919 р. кубанська "Просвіта” була заборонена, а за томик віршів Т. Шевченка, виявлений у козачій хаті, за солодкоголосу бандуру, нерозлучну подругу козака, господаря чекав розстріл.
Тут же, на Кубані, багато в чому визначилося майбутнє незалежної України. На думку видатного кубанського українця, останнього прем’єра республіки Кубанський край В. Іваниса, нерішуче ставлення українського уряду гетьмана Скоропадського до політичного об’єднання з Кубанню "врятувало Добровольчу армію. Коли б гетьман використав пропозицію Кубані і негайно втягнув її на будь-яких умовах в орбіту українських дій, то напевно були б позитивніші наслідки боротьби з більшовиками. Досягти ж цього було не важко. У розпорядженні гетьмана була дивізія ген. Натієва, яку без великих труднощів можна було перекинути на Кубань. Таманський півострів уже звільнився власними силами від більшовиків. На Тамані саме тоді було і німецьке військо, зміцнивши яке, за два тижні можна було звільнити всю Кубань. Остання ж при мобілізації посилила б українську армію на 200000 добрих дисциплінованих козаків. Таке рішення змусило б добрармію створювати фронт за Волгою чи в Сибіру. У всякому разі не було б пізніше потреби як Україні, так і Кубані боротися ще й з добрармією. Дон і цілий Північний Кавказ при приєднанні Кубані до України не мали б іншого виходу, як пристати і собі до цього об’єднання. При цій комбінації прибулі представники Антанти мусили б допомогти амуніцією й іншим Україні та приєднаним до неї краям, а не добрармії, якої тут би не було. Та чи не найголовніше ще те, що відновилася б традиція єдності Кубані з Україною.. Ця ж перспектива зберегла б українські землі від голоду й інших совєтських тортур, які коштували понад 15 мільйонів загиблих різного віку й статі. Брак розуміння наведених вище фактів привели не тільки до руїни Кубані, але й цілої України”.
Трагедія кубанських українців у "країні серпа і молота” вимагає окремої розмови у світлі нових фактів і з урахуванням нашого сьогоднішнього знання про справжню спрямованість вектора, за яким розвивалася вся післяжовтнева історія імперії.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Б-аш. Ан. Корреспонденция из Екатеринодара// Иллюстрированная газета. 1869. №23.
2. Крыжановский Гр. Первая Кубанская Учительская Семинария. 1871-1915 гг. Историческая записка (рукопись из частного архива). С. 164.
3. См.: Эрастов С.И. Воспоминания // Кубань: проблемы культуры и информатизации. 1998 – 2000. №№ 11-17.
4.Эрастов С. Дневник (1926). Автограф// Институт рукописей ЦНБУ iм. В.Вернадського. Ф. 181. №2. Арк. 2-10.
5. Вороний М. Шевченковi роковини в Катеринодарi // Зоря. 1895. № 8. С.158.
6. См.: Чумаченко В.К. К биографии М.Дикарева //. Итоги фольклорно-этнографических исследований этнических культур Кубани за 1995 год. Дикаревские чтения –2. – п. Джубга., 1996. – С. 3-7.
7. С.И. ( Эрастов С.И.). Что дарить колядникам // Кубанские областные ведомости. 1900. 17 декабря.
8. Городецкий Б.М. Доклад Кубанского Просвитного Товариства. Читан на 2-м заседании 1-й секции 4-го января //Труды первого Всероссийского съезда деятелей обществ народных университетов и других просветительных учреждений частной инициативы. – СПб., 1908. С. 210-211.
9. Население Кубанской области по данным вторых экземпляров листов переписи 1897 г. /Под ред. действит. члена Кубанского статистического комитета Л.В. Македонова. Екатеринодар, 1906. С. 560-570.
10. Сулятицький. Нариси з icторii революцii на Кубанi. Прага, 1925. Т.1. C. 193.
11. Украiнський букварь. Катеринодар, 1918. С.32.
12. Георгиади Я. Национальная печать на Кубани и на Черномории //Красное знамя. 1923. № 96. 5 мая.
13. Дорошенко Д. Моi спомини про недавне минуле. Ч.III. – Доба гетьманщини (1918). – Львiв, 1923. С. 30.
14. Iванис. В. Стежками життя. Новий Ульм (Нiмеччина). 1959-1960. Т.2,3. 15. Іванис В. Історія Кубанського козачого війська // Кубанський край (Канада). 1959. № 3. С. 7-8.
Віктор ЧУМАЧЕНКО,
Заслужений працівник культури України і Кубані, професор
http://www.refine.org.ua/pageid-4389-2.html
середа, 5 січня 2011 р.
вівторок, 4 січня 2011 р.
Реконструкція Корсунської битви.
Розповідь про перебіг Корсунської битви 26 травня 1648 року. Того дня Богдан Хмельницький розбив наголову військо коронного та польного гетьманів. Це стало другою великою перемогою українських повстанців. Битва відбулася в урочищі Горохова діброва (хоча дехто з істориків не певен що саме там) біля села Виграїв (нині Корсунь-Шевченківський район, Черкаської області). До 360 річниці славної перемоги козаків у Виграїві реконструктори з України, Польщі, Чехії, Словаччини, Росії та Білорусії відтворили Корсунську битву.
понеділок, 3 січня 2011 р.
Vstavai Ukraino.Вставай Україно.
От і відвів душу.Розумію,що це тільки одна з багатьох проблем України.І роблю хоть дещо для її вирішення.
неділя, 2 січня 2011 р.
субота, 1 січня 2011 р.
Підписатися на:
Дописи (Atom)