Повернення на батьківщину для заробітчан – гірке розчарування

Тринадцять німецьких дослідників протягом кількох днів мешкали в родинах мігрантів на Львівщині та Івано-Франківщині, щоб зрозуміти причини, чому ці люди виїхали за кордон і повернулись на батьківщину, які проблеми доводиться їм долати вдома. А 24 вересня українські та німецькі представники громадських організацій і церкви дискутували у Львові на тему «Перспективи євродіалогу в міграційній сфері: участь Церкви».






Кілька днів німецька журналістка Фредеріка Вееде мешкала в українській родині мігрантів. Вона зауважила, що 7 років розлуки не пішли на користь цій сім’ї, бо час зробив їх чужими. Після повернення на батьківщину заробітчанці довелось знову будувати сім’ю, знаходити порозуміння з рідними. А тому важливо, на думку Фредеріки Вееде, щоб українці мали змогу вільно їздити на заробітки на 2 місяці і приїжджати додому, а потім знову подаватись на чужину.



Німецькі дослідники спілкувались із соціальними працівниками, які опікуються колишніми заробітчанами, і в них виникло запитання, чи хтось допомагає самим опікунам.



«Ми зрозуміли і побачили, що українці віддані своїй релігії і вони дуже віруючі люди, вони мають скарб – свою віру. Тому Церква найважливіша інституція, яка має заохочувати вірних створювати громадянське суспільство в Україні», – поділилась своїми спостереженнями Фредеріка Вееде.



Питанням трудових мігрантів займається 7 міністерств, а значить – ніхто



Ініціатором дослідження проблем трудових мігрантів виступив німецький Фонд «Реновабіс», благодійна організація «Карітас України» та комісія у справах міграції УГКЦ.



Адже третина вірних саме УГКЦ перебуває в еміграції, зазначив владика Йосиф Мілян. Тільки за останні три роки за кордон виїхали 1,5 мільйони людей, із них 60% – вихідці із Західної України. А це є викликом, бо реальність змушує будувати живу церкву, зазначив владика Йосиф Мілян.



За його словами, основними проблемами емігрантів є розпад їхніх сімей та правова незахищеність емігрантів. Державні органи влади мають широко відкрити очі на міграцію.



Сьогодні питаннями трудової міграції в Україні займаються сім міністерств, а відтак ніхто, зауважив голова всеукраїнської профспілки працівників-мігрантів Сергій Олійник. Він вважає, що причиною того, що за останні роки не було визначено стратегії міграційної політики є політичне протистояння і боротьба гілок влади між собою. Тоді як влада має сприяти поверненню заробітчан додому, зокрема, створюючи для них сприятливі умови для інвестування зароблених грошей.



Заробітчани на батьківщині покладаються на себе



Згідно з останніми дослідженнями Інституту народознавства НАН України, в Україні налічується понад 5 мільйонів трудових мігрантів, деякі інституції називають 7 мільйонів. Найбільше українців, два мільйони, працюють у Росії, в Італії – понад 600 тисяч, у Польщі – 450 тисяч, Іспанії і Чехії трудиться по 200 тисяч українських мігрантів. Найбільш позитивно до українських трудових мігрантів ставляться в Португалії, називаючи їх інвестицією у державу. 65-70 відсотків заробітчан перебувають у європейських країнах нелегально. За дослідженням, серед українських мігрантів найнижчий рівень злочинності.



Тим часом, за визначенням експертів дискусії, допомогу сьогодні найбільше потребують ті люди, які повернулись на батьківщину. Адже вони переживають культурний шок і розчарованість, не можуть знайти роботу у віці 40-50 років, почуваються чужими серед своїх, не мають однодумців і їм бракує розуміння. Власне Церква мала б стати для таких людей важливою підтримкою, зазначалось під час зібрання. Але чужина навчила мігрантів бути активними і самостійними. Чимало з них на батьківщині об’єднуються у спільноти самодопомоги «Повернені».